Це було незаперечно. За допомогою симпатії Бен забезпечував освітлення для наших вистав. Симпатією можна було запалити вогонь без кресала чи підняти щось важке без громіздких канатів і блоків.
Але коли я побачив Бена вперше, він якимось робом прикликав вітер. Це була не проста симпатія. Це була магія, така, як у книжках казок. Цю таємницю я хотів розгадати найбільше.
Відлига вже давно минула, і трупа їхала лісами й полями західного Союзу. Я, як це зазвичай і бувало, їхав на передку Бенового фургона. Літо тільки лаштувалося заявити про себе знов, і все зеленіло й росло.
Десь із годину було тихо. Бен дрімав, неміцно тримаючи віжки однією рукою, аж тут фургон наскочив на камінь і грубо висмикнув нас обох із мрій.
Бен випрямився й звернувся до мене тоном, який я подумки називав «у мене є для тебе головоломка».
– Як би ти довів до кипіння казан із водою?
Роззирнувшись навкруги, я побачив край дороги велику брилу. Показав на неї.
– Цей камінь, певно, нагрівся, лежачи на сонці. Я прив’язав би його до води в казані, а теплом каменя довів би воду до кипіння.
– Зв’язок каменю з водою не надто дієвий, – закинув мені Бен. – На нагрівання води піде лише близько однієї п’ятнадцятої тепла.
– Це спрацювало б.
– Тут я погоджуся. Але це неохайно. Ти здатен на більше, Е’ліре.
Далі він нагримав на Альфу з Бетою; це свідчило про те, що він у справді гарному настрої. Вони ж сприйняли це, як завжди, спокійно, попри те, що він звинуватив їх у такому, до чого б, я певен, не вдався з власної волі жоден віслюк, а тим паче Бета, яка відзначалася бездоганною мораллю.
Зупинившись посеред тиради, він спитав:
– Як би ти збив того птаха? – Він показав на яструба, що летів над пшеничним полем обіч дороги.
– Мабуть, ніяк. Він мені нічого не зробив.
– Гіпотетично.
– То я й кажу: гіпотетично я б цього не робив.
Бен захихотів.
– Гарно сказано, Е’ліре. Як саме ти б цього не робив? Будь ласка, детальніше.
– Я попросив би Терена його застрелити.
Він задумливо кивнув.
– Добре, добре. Однак це ваша особиста справа – твоя і птаха. Цей яструб, – він обурено змахнув рукою, – сказав дещо нечемне про твою матір.
– А. Тоді честь вимагає від мене особисто захистити її добре ім’я.
– Так, справді.
– Чи є в мене пір’їна?
– Ні.
– Хай Тейлу милує і… – помітивши його несхвальний погляд, я притримав при собі решту того, що збирався сказати. – Ти постійно все ускладнюєш.
– Це неприємна звичка, якої я навчився від одного учня, що був надто розумним для власного добра. – Він усміхнувся. – Що ти міг би зробити, навіть маючи пір’їну?
– Я прив’язав би її до птаха й намилив би лужним милом.
Бен наморщив безброве чоло.
– Яким
