щось інше, а тоді зупинився й потер обличчя руками. Тяжко зітхнув і неначе здувся. Коли він прибрав руки, його обличчя було стомленим.
– Нагадай-но: скільки тобі років?
– Наступного місяця буде дванадцять.
Він хитнув головою.
– Це так легко забувається. Ти поводишся не на свій вік. – Він потицяв у багаття хворостиною. – Коли я вступив до Університету, мені було вісімнадцять, – розповів він. – Коли я знав стільки, скільки ти зараз, мені вже минуло двадцять. – Він витріщився на багаття. – Вибач, Квоуте. Мені сьогодні треба побути на самоті. Треба подумати.
Я мовчки кивнув. Пішов до його фургона, узяв триногу й казан, води та чаю. Приніс їх і тихенько поставив неподалік від Бена. Коли я відвернувся, він іще вдивлявся у вогонь.
Знаючи, що батьки не чекатимуть на мене ще доволі довго, я попрямував до лісу. Мені самому треба було подумати. Я мусив зробити для Бена бодай це. Було шкода, що я не міг зробити більше.
Бен повернувся до своєї звичної життєрадісності аж за виток. Але навіть тоді наші стосунки вже не були такими, як раніше. Наша дружба лишалася міцною, але між нами щось стояло, і я здогадувався, що він свідомо тримається на віддалі.
Уроки практично застрягли. Він припинив навчати мене алхімії, за яку я нещодавно взявся, натомість обмеживши мене хімією. Навчати мене сиґалдрії він узагалі відмовився, а на додачу до всього цього почав навчати мене симпатії лише потроху, у дозах, які вважав для мене безпечними.
Ці затримки були мені глибоко неприємні, але я зберігав спокій, бо вірив: якщо я продемонструю відповідальність і обережність навіть у дрібницях, він врешті-решт розслабиться, і все стане як зазвичай. Ми були рідні один одному, і я знав, що будь-які проблеми в наших стосунках рано чи пізно владнаються. Мені потрібен лише час.
Я й гадки не мав, що наш час швидко збігав.
Розділ п’ятнадцятий
Розваги та прощання
Те містечко називалося Геллофелл. Ми зупинилися на кілька днів, оскільки там був добрий стельмах, а майже всі наші фургони потребували якогось обслуговування чи ремонту. Поки ми чекали, Бен одержав пропозицію, від якої не міг відмовитися.
Вона була вдовою, доволі заможною, доволі молодою, а моїм недосвідченим очам здавалася доволі привабливою. За офіційною версією вона потребувала вчителя для свого маленького сина. Однак усякий, хто бачив, як вони ходять разом, здогадувався, яку правду приховує ця версія.
Вона була дружиною броваря, але бровар потонув за два роки до цього. Вона як могла старалася керувати броварнею, але насправді не мала знань, потрібних для того, щоб добре це робити…
Як ви бачите, я вважаю, що вигадати кращу пастку на Бена було б неможливо.
Плани змінились, і трупа залишилась у Геллофеллі ще на кілька днів. Мій дванадцятий день народження перенесли на день урочистого прощання з Беном.
Щоб дійсно зрозуміти, як це було, потрібно усвідомити, що на світі немає нічого величнішого за артистів у трупі, що хизуються
