щоб поглянути на нього. Це було задовго до того, як Детройтом зацікавилися японці, але згодом їх там теж побували тисячі.
Нарешті я на власні очі бачив практичне застосування всього того, про що читав у книжках. У Лігайському університеті я вивчав металургію, а тепер випробовував усе на практиці, працюючи в домнах і мартенівських печах[33]. В інструментальному і штамповому відділах я вправлявся з механізмами, відомими мені лише з книжок, як-от стругальні, фрезерні і токарні верстати.
І цілих чотири тижні я провів на останній лінії збірки. Мені доручили приєднувати ковпачки до джгута електродротів у вантажівках. То було нескладне, проте достобіса нудне завдання. Якось до мене навідалися мама з татом, і коли батько побачив мене в робочому одязі, то всміхнувся й сказав: «Ти навчався сімнадцять років. Бачиш, що трапляється з тупаками, які не стають найкращими в класі?»
Методисти нам дісталися досить непричепливі, а от ставлення робітників було підозріливим і ворожим. Спочатку ми подумали, що причина полягала в наших бейджах, на яких красувалося «Стажер». Коли ми поскаржилися, їх замінили на «Адміністрація». Але від того стало тільки гірше.
Уже скоро я дізнався задосить, щоб збагнути, у чому ж справа. До того часу засновник, Генрі Форд, уже постарів. Компанією керувала купка його прибічників, найпомітнішим серед яких був Гаррі Беннет, доволі відомий міцний горішок. Стосунки між робітниками та керівництвом були жахливі, й стажери зі своїми бейджами, та ще й з написом «Адміністрація», опинилися між двох вогнів. Чимало працівників свято вірили, що ми шпигуни, яким доручили не спускати з них очей. Той факт, що ми тільки-но закінчили коледж і були ще недосвідченими шмаркачами, ніяк не допомагав.
Попри напруженість у стосунках, ми робили все можливе, щоб розважитися. Наша група складалася з п’ятдесяти одного хлопця з різних коледжів, які мешкали всі разом і, коли не працювали, гуртом пили пиво та, наскільки це було можливо, намагалися насолоджуватися життям. Стажування було досить неорганізованим, і якщо вам кортіло взяти кілька вихідних і гайнути в Чикаго, ніхто й не помітив би. Коли половина практики була вже позаду, відбулася оцінювальна зустріч з методистами. Мій наставник сказав:
– О, Якокка – машинобудування, гідравлічні динамометри, автоматичні коробки передач. Що ж, погляньмо. Ми укомплектовуємо нову групу, яка спеціалізуватиметься на автоматичних коробках передач. Відправимо тебе туди.
Я осилив дев’ять місяців навчання, лишалося ще дев’ять. Однак інженерна справа мене більше не цікавила. Того дня, коли я прибув на місце, мені доручили спроектувати пружинне зчеплення. Для цього знадобився цілий день деталізованого проектування, і я сказав собі: «Що в біса я роблю? Невже саме цим мені хочеться займатися до кінця життя?»
Я хотів лишитися в Ford, але не в проектуванні. Я прагнув бути там, де розгорталися справжні події, – у відділі маркетингу чи продажів. Мені подобалося працювати з людьми, а не з машинами. Звісно, що куратори стажування були не в захваті від цієї ідеї. Зрештою,
Мартенівська піч, або мартен, – полуменева металургійна піч для переробки чавуну та металобрухту в сталь необхідного складу та якості. Уперше збудована французьким інженером та металургом П’єром Мартеном 1864 року.
