та навіть особисті витрати.
Бернадіна розповіла, що кожного року виділяли лише два таких місця, і запропонувала мені подати заявку. «Я розумію, що ви не планували навчатися в аспірантурі, – писала вона, – але це дуже хороша можливість». Я звернувся у Принстон із запитом детальнішої інформації й у відповідь отримав прохання надіслати свої документи. А потім дізнався, що отримав наукову стипендію імені Воллеса.
Варто було лише мигцем глянути на університет, і я зрозумів, що хочу бути там. На мою думку, ступінь магістра в будь-якому разі не завадив би моїй кар’єрі.
Раптом переді мною відкрилися дві захопливі можливості. Я розповів Маккормік-Ґудхарту про свою дилему.
– Якщо хочеш в Принстон, – сказав він мені, – то, звісно ж, іди та отримуй свій ступінь магістра. Ми притримаємо для тебе місце до випуску.
Саме це я й сподівався почути від нього, а тому почувався невимовно щасливим.
Принстон – чудове місце для навчання. Порівняно з шаленим темпом Лігайського університету, тут усе відбувалося майже неквапливо. Я обрав собі факультативи з політики та нову галузь – пластик. Як і в Лігаї, через війну в Принстоні було дуже сприятливе співвідношення викладачів і студентів. Один з професорів, чоловік на ім’я Муді, був найвідомішим у світі експертом з гідравліки. Він працював над гідроелектростанцією Ґранд-Кулі[31] та багатьма іншими проектами, але попри це в його групі нас було лише четверо.
Якось я пішов послухати лекцію, яку проводив Айнштайн. Я не до кінця второпав, про що він розповідав, але навіть просто бути в одній кімнаті разом з ним було дуже захопливо. Аспірантура розташовувалася неподалік від Інституту перспективних досліджень, де викладав Айнштайн, і час від часу я бачив, як він виходив прогулятися.
Для написання дисертації мені дали три семестри, проте я так прагнув почати працювати у Ford, що виконав усе за два. У межах свого проекту я мав розробити та вручну створити гідравлічний динамометр. Професор на ім’я Соренсон запропонував працювати зі мною. Разом ми створили прилад та під’єднали його до двигуна, пожертвуваного університету General Motors. Я провів усі випробування, дописав дисертацію та оправив усе в шкіряну обкладинку, адже так пишався результатом.
Тим часом у Дірборні Леандера Маккормік-Ґудхарта призвали на військову службу. Я повівся дуже необачно, не підтримуючи з ним зв’язок під час навчання в Принстоні. Ба гірше, жодних письмових доказів його обіцянки в мене теж не було. Доки я закінчив Принстон, у компанії Ford про мене ніхто й не чув.
Зрештою, мені вдалося зв’язатися з Бобом Дангамом, начальником Маккорміка-Ґудхарта, і телефоном пояснити йому своє скрутне становище.
– Набір стажерів у нас уже скінчився, – сказав він, – ми вже маємо п’ятдесят хлопців. Але, зважаючи на обставини, це видається несправедливим. Якщо зможете приїхати просто зараз, то ми внесемо вас у перелік п’ятдесят першим.
Наступного
Гідроелектростанція Ґранд-Кулі (англ.
