половину того, що знав.
Також мене мотивував тиск з боку батька – досить звичне явище в родинах іммігрантів, коли від будь-якої дитини, якій пощастило вступити до коледжу, очікували компенсації відсутності освіти в батьків. Я мав скористатися всіма можливостями, яких не мали вони, тож мусив стати найкращим у групі.
Проте легше сказати, ніж зробити. Особливо важко було впродовж першого семестру. Коли я не увійшов до переліку найкращих, батько не забарився з докорами. Зрештою, аргументував він, якщо я був такий розумний у старших класах, то як міг аж так отупіти лише за кілька місяців потому? Він припускав, що я байдикую. Мені ніяк не вдавалося пояснити йому, що коледж – це зовсім не старша школа. У Лігаї всі були розумні, інакше не були б одними з найкращих.
На першому курсі я мало не завалив фізику. У мене був професор на прізвище Берґманн, віденський іммігрант з таким помітним акцентом, що я заледве його розумів. То був видатний учений, але йому бракувало терпіння, щоб навчати першокурсників. На жаль, його курс був обов’язковим для тих, хто спеціалізувався на машинобудуванні.
Якимось чином, попри труднощі на заняттях, я потоваришував з професором Берґманном. Ми гуляли територією університету, й він описував останні відкриття в галузі фізики. Найбільше професор цікавився розщепленням атомів, що на той час і досі лишалося в царині наукової фантастики. Усе це видавалося мені незбагненним, і я розумів лише частину з того, що він говорив, хоча й примудрявся встежити за основною думкою.
Було в Берґманні щось загадкове. Щоп’ятниці він поквапом закінчував заняття та їхав з території університету аж до наступного понеділка. І лише через декілька років я нарешті дізнався його таємницю. Зважаючи на сферу його зацікавленості, мав би здогадатися раніше. Усі вихідні він проводив у Нью-Йорку, працюючи над Мангеттенським проектом.[29] Інакше кажучи, коли Берґманн не викладав у Лігаї, то працював над розробкою ядерної бомби.
Попри нашу дружбу й особисті консультації, на першому курсі я спромігся отримати лише трійку – найнижчу оцінку. У старших класах я добре знав математику, але просто виявився не готовим до світу вищих розрахунків і диференціальних рівнянь.
Зрештою, я збагнув, що до чого, і змінив спеціалізацію з машинобудування на організацію виробництва. Уже скоро мої оцінки почали покращуватися. До випускного року я відійшов від профільного вивчення гідравліки й термодинаміки, натомість більше уваги приділяючи бізнес-курсам, як-от проблеми праці, статистика та бухгалтерська справа. З цими предметами я впорався значно краще, закінчивши останній рік з міцними п’ятірками. Я ставив собі за ціль середній випускний бал 3,5, адже так зміг би закінчити університет з відзнакою. Мій результат лише на трохи випереджав бажаний – у підсумку 3,53. Кажуть, що нинішнє покоління конкурентне. Та бачили б ви за роботою нас!
Окрім усіх інженерних і бізнес-курсів, я також
Мангеттенський проект (англ.
