любові й спасіння душі. Другий і третій складники – ви маєте щиро вірити в Біблію та в те, що Христос помер за наші гріхи. І останнє – ви повинні зайняти активну позицію, поширювати і проповідувати Євангеліє.
Ось чому машиніст виголошує свою промову через гучномовець. Як він може не поділитися своєю віднайденою радістю з ближніми? А це справжня радість, яка корениться у щирій вірі. У впевненості, що ваше життя має мету й сенс. Що хоч земне життя може бути важким, у майбутньому існує краще місце, і в Господа є план, як вас туди привести.
Що все, що сталося з ним, навіть погане, сталося не випадково.
Деніел
Відколи я дозволив Усесвіту керувати моїм життям у цей Останній День Дитинства, я вирішую не чекати наступного потяга до Тридцять четвертої вулиці. Машиніст сказав шукати Бога. Можливо, він (чи вона – але кого ми дуримо? Господь – однозначно чоловік. Бо як інакше пояснити війни, чуму і стояк уранці?) просто зараз, тут, на Таймс-Сквер, саме чекає, щоб його знайшли. Утім, опинившись на вулиці, я одразу згадую, що Таймс-Сквер – це філія пекла (геєна вогненна мерехтливих неонових вивісок, що рекламують усі сім смертних гріхів). Господь ніколи б тут не зависав.
Я спускаюся Сьомою авеню до своєї перукарні, виглядаючи якогось Знака. На Тридцять сьомій вулиці я помічаю церкву. Піднімаюся сходами і смикаю дверну ручку, але двері зачинені. Мабуть, Господь спить. Я роззираюся навколо. Жодного Знака. Я шукаю щось непримітне, як-от довговолосий чоловік, який перетворює воду на вино і тримає плакат, проголошуючи себе Ісусом Христом, Господом нашим і Спасителем.
Начхати на костюм, я сідаю на сходи. На іншому боці вулиці люди обходять дівчину, яка стоїть, повільно похитуючись. Вона чорношкіра, з величезною пишною зачіскою «афро» і в майже таких само величезних рожевих навушниках – тих, що зі здоровенними амбушурами, які блокують звук (і решту світу також). Її очі заплющені, а одна рука лежить на серці. Дівчина під цілковитим кайфом.
Усе це триває близько п’яти секунд, а потім вона розплющує очі. Озирається, зіщулюється, наче їй соромно, і поспішає вперед. Хай там що дівчина слухала у навушниках, це напевно було таки дивовижно, що вона аж розчинилася посеред вулиці у Нью-Йорку. Я так почуваюся лише тоді, коли пишу вірші, але це може ні до чого не привести.
Я б усе віддав, аби лиш захотіти того життя, якого для мене прагнуть мої батьки. Життя було би простішим, якби я пристрасно бажав бути лікарем. Здається, люди мають пристрасно бажати стати лікарем. Рятувати життя і тому подібне. Але як на мене, у цьому немає нічого такого.
Я дивлюся, як дівчина віддаляється. Вона перекидає рюкзак на плече, і я бачу напис білими літерами на шкіряній куртці: DEUS EX MACHINA 7. «Бог з машини». У своїй голові я чую голос машиніста й замислююся: чи це не Знак?
Взагалі-то я не сталкер, і насправді я не переслідую її. Я тримаю непідозрілу відстань у півкварталу.
Дівчина заходить до крамниці «Платівки Другого пришестя». Я не брешу. Тепер я розумію:
Фраза, що означає несподіваний поворот подій завдяки втручанню сторонніх могутніших сил чи обставин.
