віршів – лише біографії Вкрай Важливих Людей. У мене буде своя Точка Зору з серйозних питань, як-от імміграція, роль католицької церкви у світському житті й порівняно відстійна гра професійних футбольних команд.
Потяг зупиняється, і половина пасажирів виходить. Я прямую до свого улюбленого місця – два сидіння в кутку біля кабіни машиніста. Я розвалююсь одразу на обох сидіннях.
Так, це зухвало. Але в мене є чудовий привід для такої поведінки: цілком порожній потяг о другій ночі (далеко за комендантську годину) і чоловік зі здоровезною змією навколо шиї, який вирішує сісти поруч зі мною попри те, що вільні ще тисяча місць (плюс-мінус).
Я виймаю блокнот із внутрішньої кишені свого піджака. До Тридцять четвертої вулиці на Мангеттені, де працює мій улюблений перукар, десь близько години, а цей вірш сам себе не напише. Через п’ятдесят хвилин (і три слабеньких рядки) до моєї станції залишається всього кілька зупинок. Двері Магічного Довбаного Потяга зачиняються. Ми проїжджаємо десь двадцять футів тунелем і зупиняємося. Світло вимикається, ну звісно ж. Ми сидимо п’ять хвилин, перш ніж машиніст вирішує, що непогано було б поспілкуватися. Я очікую, що він скаже, що потяг невдовзі рушить тощо, але чую наступне:
– ПАні та ПАнове. До вчорашнього дня я був такий самий, як і ви. Я так само їхав у потязі в НІкуди.
Хай йому чорт. Зазвичай диваки їдуть у потязі, а не ведуть його. Мої попутники випростовуються на своїх місцях. Над нашими головами висять хмарки «Якого біса?».
– Але зі мною щось СТАлося. Я пережив релігійний ДОсвід!
Не впевнений, звідки він (Місто Схибнутих, населення – 1 особа).
Він старанно вимовляє початки слів, і звучить так, наче він постійно усміхається, проповідуючи нам.
– Сам ГОСподь спустився з НЕбес і врятував мене.
Люди ляскають себе по лобах і закочують очі в цілковитій недовірі.
– ВІН і вас спасе, але ви маєте ВПУстити Його у свої серця. ВПУстити зараз, перш ніж дістанетеся кінцевого пункту ПРИ-значення.
Я теж стогну, бо його обігравання образів жахливе. Хлопець у костюмі горлає, щоб машиніст заткнув пельку і вів потяг. Мати затуляє вуха своїй маленькій донечці й каже хлопцеві, щоб він так не висловлювався. У потязі номер 7 можуть розгорнутися події «Володаря мух»6.
Наш машиніст-проповідник стишується, і наступну хвилину ми сидимо в темряві, перш ніж починаємо рухатися знову. Ми під’їжджаємо до зупинки «Таймс-Сквер», але двері відчиняються не одразу. Тріскотить динамік.
– ПАні та ПАнове. Цей потяг не ОБСлуговується. Зробіть собі ПОслугу. Виходьте. Шукайте Господа, і знайдете Його.
Ми виходимо з потяга у стані, середньому між полегшенням і гнівом.
Кожному кудись треба. Пошуків Бога немає в розкладі.
Наташа
Люди – нерозумні істоти. Замість того, щоб керуватися логікою, ми дозволяємо емоціям керувати нами. Світ був би щасливішим
Алегоричний роман англійського письменника Вільяма Ґолдінґа.
