мулів з вантажем, які слідували за двома повозами.
І на запитання дона Лоренса, чи тут небезпечно, знизав плечима:
– Хто ж це може знати? За мою пам’ять, хвалити Бога та св. Діву de la Soledad, ще нічого лихого не сталося. А я же тут більш як тридцять літ. Від батька свого – най відпочиває в спокою! – також нічого такого не чув. Наша родина вже, мабуть, більш як сто літ тут за домосправців… від діда-прадіда! Ну, але обережність ніколи не заважає!
Дон Лоренсо всміхнувся:
– Найліпша обережність – це відвага!
Домосправцеві, видко, сподобалась ця сентенція.
– Відваги нам не бракує, – всміхнувся й він. – Але може забракнути зброї, ну і рук, які нею володіють.
Принесено ключі, відчинено долішній поверх, у якому давно ніхто не жив.
Педро Хіль провів приїжджих цілою анфіладою великих порожніх кімнат.
В деяких замість меблів було насипано купи збіжжя, квасолі. В інших зложено пальмове сухе листя та очерет на плетіння мат274 та кошиків. На стінах, замість образів, висіли цілі жмути сухої червоної паприки та сріблясто-білого часнику.
Вступили до другого поверху, вікна якого виходили на океан.
Еспанці взагалі не знають переповнених меблями покоїв, які так часто можна бачити скрізь, в інших краях Европи. Можливо, що це спадщина по маврах, які прикрашали свої житла переважно співучими водограями, баревними орнаментами, килимами та квітами. Можливо, що це – вплив підсоння. І що це літня спека вимагає головно прохолоди, повітря та вільного простору.
Але тут меблів було справді мало. Лише саме необхідне. В їдальні стояв довжелезний горіховий стіл на різьблених ногах, креденс275 та довкола стола обтягнені шкірою стільці. З високими спинками й поруччям для голови родини й його дружини, як цього вимагав старий патріархальний звичай. З нижчими спинками та без поруччя для інших членів родини й горіхові ж, як стіл, лави для слуг оселі. Старим еспанським звичаєм у сільських «caserio» – осель – господарі і всі слуги – до останнього підпаска – їли всі разом, за одним столом й ту ж саму страву. У одного з вікон, в глибокій амбразурі, стояла прялка і вишивальні кросна276 господині оселі. Перед ними – стілець. В розі роззявляв свою чорну пащу, немов позіхаючи з нудів, величезний ватран277. В «парадній салі» були вишикувані попід стінами оббиті шкірою канапки без спинок. Над ними – великі, позеленілі від часу дзеркала тьмяно виблискували, як стояча вода. Зі стелі звисали залізні ковані люстри на свічки. Але в «кімнаті господаря» знайшлась ціла бібліотека. Складалась з лицарських стародавніх романів, книжок побожного змісту та старогрецьких – у латинському перекладі – та староримських класиків. Видко було по книжках, що переважно й найчастіш читалися твори Плінія278, «Життя славних людей» Плутарха279 та «De rearum naturae» Лукреція280.
Кімната Інес – «кімната пані дому» – велика, вибілена вапном,
