дон Лоренсо. Донья Касільда де Медінацелі була кревнячка, сестра у других матері доньї Клари, Інес та Еугеніо. В родині не дуже шукали її товариства. Вже старша віком донья Касільда все своє життя прожила при королівському дворі. На своїх кревних, які жили на селі та займалися своїм господарством, вона дивилась з поблажливою погордою і називала їх в душі «пастухами» – «zagalos».
Нині донья Касільда була одною з найулюбленіших двірських дам Марії Крістіни236. Вся наскрізь просякнута правилами двірської етикети, вона була сліпо віддана королеві-регентці, яку обоє вуйки не любили головне за її тираністичну владу та за стремління завести при еспанському дворі австрійські звичаї.
В Мадріді не затримались довго.
Але справді гарні аранхуезькі сади зачарували Естрельїту.
Таких садів з чудовими рослинами, численними водограями, а головне, з силою солов’їв, які співали і вдень в густій тіні старих розлогих дерев, Естрельїта не могла собі уявити і в найчарівніших мріях.
Тета Касільда видобула у королеви-регентки дозвіл представити їй десятилітню Естрельїту, «майбутню двірську даму», яка «замінить донью Касільду, коли прийде на те час»… Дівчина була наперед поучена й знала, як має ховатися в притомності королеви. Справно виконала приписані етикетою двірські поклони. Не виявила жодної несміливості, якої сподівалася від неї тета Касільда, знаючи, що дівчина нічого, крім свого кляштору, не бачила. Але не уділила жодної уваги тому, що королева австрійським звичаєм подала їй руку до поцілунку. Коли ж донья Касільда пошепки звернула її увагу на хибу, якої вона допустилась, Естрельїта відповіла спокійно і голосно, пам’ятаючи, що «шептати в присутності чужих осіб чи в товаристві є проявом невихованості», що, прецінь, «дама дамі руки не цілує».
Королева, мабуть, була того дня в доброму настрої. Вона лише милостиво усміхнулась й зауважила, що з Естрельїти напевно буде «взірцева двірська дама», коли вона вже й нині так добре тямить приписи доброго виховання й двірської етикети.
– Але гордості тобі не бракує, доньє Естрельїто! – жартом озвалась до дівчатка королева. – Бачу, що ти дуже горда!..
– Як це личить кастільянці! – відповіла Естрельїта. – Бо кастільці – наші предки – боювали за свободу Еспанії. І разом з Сідом увільнили Еспанію від маврів.
Королеві, видко, не хотілось вдаватися у дебати з малою кастільянкою. Запропонувала доньї Касільді, аби пройшлась із дівчиною садами.
– Знайдете там дона Альфонса237, – промовила королева. – Донья Касільда представить тебе королю. – І додала трохи іронічно:
– Можеш його трохи навчити гордості! Це йому не зашкодить!
Королева дуже журилась тим, що її єдиний син й дідич трону238 не вдався в неї. Наскільки сама була гордовита, пишна та пановита, настільки малий король був простий, мовчазний та замкнений в собі. Більшість його вихователів намагались виховати
Альфонсу ХIII було тоді 12 літ (Н. К.).
Тобто спадкоємець трону.
