що в світі не існує жодних меж. Навколо лише безмежний простір, не обмежена нічим свобода… найкраща, найліпша річ на світі!
Природа, яка оточувала Естрельїту, не мала в собі так званої «романтичної краси». Зі всіх сторін простиралась лиш безкрая далечінь – простори океану та пасовиськ…
Хто не жив коло моря, не може собі уявити безперестанну мінливість барв. Ніколи не бувають вони однакові двічі. На все життя віднесла Естрельїта з caserio de la Soledad цю любов до барв та до просторів. І потім, коли побачила ліси, ніколи не могла зрозуміти їхню красу. В лісі було їй завжди немовби тісно. Щось давило і гнітило її в лісі. У дівчини було лише одно бажання: лишитись тут назавжди…
Не нудились також і дон Лоренсо з Інес. Були молоді, щасливі. І раптом побачили щось нове, щось, про що раніш ніколи не думали: працю! Звичайну фізичну працю, яку роблять руками, яка заповнювала цілі дні, місяці і знов відновлялась і повторювалась, як відновлюються і повторюються пори року.
Господарство на хуторі не було занедбано тому, що господар там не жив. Навпаки, люде які ніколи цього господаря не бачили, звикли ставитись до господарства як до своєї власності. І дбали про неї, бо вона годувала їх.
Коли Інес і Лоренсо запали до цього працьовитого гуртка, було їм ніяково лише дивитись на чужу працю. Схотілось і самим прикласти свої молоді сили, здібности, знання, щоб зробити цю працю зручнішою, удосконалити, облегчити її.
Ввечері, по обіді283, коли зі столу було прибрано, дехто ішов спати, інші ж лишались ще трохи посидіти, поговорити про біжні річі. Дехто з жіноцтва брався за веретено. І Естрельїта з Інес також навчились прясти. Була це нова радість: слухати під дзюрчання веретен сільських пісень або оповідань, старих легенд, переказів історичних подій, як збереглись вони в народній пам’яті.
У Естрельїти вистачило часу навчитись їздити на коні та плавати. Одного разу навіть це купання в океані мало не скінчилось для неї трагічно. Був великий вітер. І дівчину попереджали, що іти купатись небезпечно. Але вона не послухала доброї ради. Здавалось, що мусить бути так гарно «погойдатись» на хвилях. Тоді океан, як суворий батько, що має трохи «тверду» руку, покарав непослушну дитину. Викинув її на берег з такою силою, що дівчина лишилась лежати нерухомо. А що була сама, загрожувала небезпека, що набігаючі хвилі могли знести її, як порожню мушлю з берега. Та ж вчас отямилась й більш не дозволяла собі «жартувати» з океаном.
Так промайнуло літо. Естрельїта повинна була вертати до школи.
На небі почали громадитись хмари. Вітер іноді переходив у справжню бурю. Тоді хвилі ішли у наступ на берег. І оселя, дарма що була у безпечному віддаленню від океану, здавалось, тремтіла вся, як корабель на морю. Вікна дзеленчали, вітер вив і грозив. І Естрельїті приходила думка: яка шкода, що вона дівчина, а не юнак! Як би їй хотілось бути моряком, бути на кораблі, на морі!..
Інес почала кашляти.
В Еспанії обідають звичайно ввечері – коло восьмої години (Н. К.).
