«Хіба я сторож братові його?» Потім він ніби осікся й пошкодував, що так відповів, і далі сказав уже спокійніше й делікатніше: «Не треба повторювати ці мої слова твоєму хазяїнові, Біллі. Останнім часом я став дуже запальним і нервовим. До того ж я зле почуваюся. Просто перекажи йому, що Юпітера тут немає».
Коли негр пішов, дядько Сайлас підвівся з місця і почав снувати кімнатою, бурмочучи щось собі під носа і куйовдячи руками волосся. Було нестерпно сумно бачити його таким. Тітка Саллі відкликала нас і шепнула, щоб не зважали на дядька, бо його це бентежить. Вона сказала, що, відколи почалися усі ці неприємності, він часто замислюється і так заглиблюється в себе, що забуває, де він і що з ним діється. І ще вона розповіла, що він тепер частіше, ніж будь-коли, блукає сновидою по будинку і навіть виходить у двір – і все це відбувається уві сні. Якщо ми раптом зустрінемо його в такому стані, то маємо залишити його самого і не турбувати. Вона сказала, що не вважає такі прогулянки шкідливими, і, можливо, вони йому на користь. На її думку, тільки Бенні була його втіхою в такі дні, бо лише вона знала, коли його можна спробувати заспокоїти, а коли краще не чіпати і дати йому спокій.
Отож дядько Сайлас ходив туди й сюди кімнатою, щось бурмочучи собі під носа, поки врешті-решт усі помітили, що він дуже втомлений. Тоді Бенні підійшла до нього, пригорнулася, обійнявши однією рукою за стан, а другою взявши за руку, і почала ходити разом з ним. Потім він усміхнувся їй, нахилився і поцілував. Помалу смуток зник з його обличчя, і Бенні умовила Сайласа піти з кімнати. За ними було дуже приємно спостерігати – стільки доброти й ніжності відчувалося між цими рідними душами.
Тітка Саллі заходилася укладати спати дітей. Поступово в домі все стихло, і стало так сумно, що ми з Томом вирішили погуляти під місячним світлом. Так, прогулюючись, ми забрели в город, зірвали на баштані кавун і почали уминати його, не припиняючи базікати. Том доводив, що він переконаний у тому, що в усіх негараздах винний Юпітер. Він збирався попильнувати за ним перший час. Якщо виявиться, що він має рацію, то намагатиметься умовити дядька Сайласа вигнати його. Так ми проговорили, покурюючи і поїдаючи кавун, близько двох годин. Було вже досить пізно. Коли ми повернулися, дім стояв, огорнутий темрявою, було тихо, бо всі спали.
Том, який бачить завжди і все, враз помітив, що кудись поділася стара зелена робоча куртка. Він стверджував, що до того, як ми пішли на прогулянку, вона висіла на своєму звичному місці. Тому він і зауважив, що це дивно, і ми нарешті пішли спати.
Ми чули кроки Бенні в її кімнаті, що була поряд з нашою, і зрозуміли, що вона хвилюється за батька і тому не може заснути. Та й самим нам не спалося. Тому ми ще довго сиділи, курили і тихенько базікали. Нам було сумно і тоскно. Ми весь час поверталися до вбивства і привида і зрештою так налякали самі себе, що сон ніяк не йшов до нас.
Була вже глупа ніч, наповнена своїми особливими похмурими звуками. Раптом Том легенько штовхнув мене і шепнув, щоб я виглянув
