ви маєте на увазі?..
Я нарешті відімкнув замок і озирнувся.
– Не кожен день маму хоронять, – мовила тітка Марина, і сльоза капнула в тарілку.
– Ви пам’ятаєте якісь обставини того, як мій тато пропав? – запитав я її без переходу.
– О!.. О!.. Та коли то було! – сусідка зачудовано сперла руку з тарілкою на поручні сходів, ніби готувалась до довгої розмови. – Твоя мама чекала його в суботу ввечері. Потім чекала в неділю на вечір… Думала, добре полюється, залишились на вихідні. А як уже в понеділок він не приїхав, то… Тут міліція почала ходити. Випитувала, коли поїхали, куди поїхали, з ким поїхали… І мене запитували. Чи не мав твій тато ворогів. А я що знаю? Нічого не знаю… Якось твоя мама мене пригостила горобцем, якого він підстрелив. Чирок називається… Ну, я тобі скажу! Мало зуби не поламала. Кістки та шкіра… Тверде м’ясо, наче дублене… Ой, Юрію, не повертайся назад. Минуле нехай собі йде. А ти живи…
– А когось із родичів… його друзів… знаєте?
Я не мав жодної надії, що вона мені допоможе, але треба було кудись рухатись, шукати. Іноді відповіді лежать перед нами, а ми, сліпі й бездумні, не бачимо їх.
– Чекай, – замислилась тітка Марина й таки всунула мені тарілку. – У мене є одна знатуха… Клавка-бухгалтерша. Ми з нею разом у ЖЕКу працювали. То вона дружила з жінкою цього… Як його? Що багато пив. У підземних люках совався…
– Кабельника Северина Нечитайла, – підказав їй.
– От!.. Северина. Зараз піду подзвоню до неї. Може, що розкаже.
Вона повернулась у свою квартиру, а я зайшов до себе. Налисники тицьнув при вході на тумбочку, де в акуратної мами стояло чисте взуття. Знову сам, і знову охоплюють дивні відчуття страху й незахищеності. Ніби залишився один на цілому світі, і ніхто мені не прийде на допомогу, коли вона знадобиться. Мами нема, Ія втекла, забрала сина, тато ще в дитинстві пропав. Чого мене всі покидають? Що зі мною не так?..
Я сів і втупився в годинник, який зупинила дбайлива сусідка.
Тиша й самотність аж дзвеніли, лякаючи пусткою. Тато колись розказував мамі, що пережив клінічну смерть. Вони проводили телефони в новому заводському приміщенні. І тата, як наймолодшого, поставили пробивати діри в стінах. Тоді ж не було такої техніки, як зараз. Гупав шлямбуром, аж пилюка сипалась в очі. А під штукатуркою був силовий кабель. Спалахнули іскри, тата вдарило, і він упав на підлогу. Злякані колеги помацали його пульс. Убило струмом!.. Зачинили кімнату й втекли, не знаючи, як повідомити начальству про трагедію. А тато отямився й бачить, що залишився сам, ледь живий, у темному приміщенні. Відчай і безсилля охопили його. Так і просидів кілька годин у самоті, без допомоги, скрутившись на підлозі в кутку, поки нарешті злякані монтери подолали страх і повернулись. Тоді він плюнув на все й полетів до мами в Емськ. Людина мусить мати близького, який ніколи не зрадить.
Сусідка зайшла у квартиру без дзвінка. У руці тримала папірець.
– Ось…
