Ґлустрода обложили в Аулкусі, його підмінків вивели на чисту воду, а його армію розсіяли. Тоді, у найвідчайдушнішу мить його життя, голоси з нижнього світу нашептали йому план. Відчини ворота до Потойбіччя, сказали вони. Відімкни замки, зламай печатки й розчахни двері, створені твоїм батьком. Поруш Перший закон іще раз, востаннє, сказали вони, та знову впусти нас у світ, і тебе більше ніколи не проігнорують, не відцураються, не ошукають.
Перший з-поміж магів повільно кивнув сам собі.
– Але його ошукали ще раз.
– Бідолашний дурень! Потойбічні істоти створені з брехні. Водитися з ними значить пізнати найстрашнішу небезпеку. Ґлустрод підготувався до своїх ритуалів, але в поспіху припустився якоїсь невеличкої помилки. Можливо, то просто опинилася не на своєму місці крупинка солі, але результати були по- справжньому жахливі. Велика сила, що її зібрав Ґлустрод, досить потужна, щоби прорвати дірку в тканині світу, вийшла на волю без форми й без причини. Ґлустрод знищив сам себе. Аулкус, велична та прекрасна столиця імперії, був спустошений, а земля довкола нього навіки отруєна. Тепер усі обходять це місце за багато миль. Місто стало розтрощеним кладовищем. Розбитою руїною. Годящим пам’ятником нерозважливості й гордині Ґлустрода та його братів. – Учень позирнув на Баяза. – Я кажу правду, майстре?
– Так, – пробурмотів маг. – Я знаю. Я це бачив. Ще як був молодим дурнем із пишним і блискучим волоссям. – Він провів рукою по лисому черепу. – Молодим дурнем, який так само кепсько розумівся на магії, мудрості та шляхах влади, як зараз – ти, майстре Кей.
Учень схилив голову.
– Я живу лише заради навчання.
– І в цьому плані ти, здається, значно вдосконалився. Як тобі ця оповідь, майстре Дев’ятипалий?
Лоґен надув щоки.
– Я сподівався на щось веселіше, але, мабуть, задовольнюся тим, що дають.
– Як на мене, суцільна маячня, – зневажливо всміхнувся Лютар.
– Гм, – пирхнув Баяз. – Як же нам пощастило, що ми не питали твоєї думки. Можливо, капітане, вам варто помити посуд, поки ще не надто пізно.
– Мені?
– Одна з нас упіймала їжу, один з нас її приготував. Один з нас розважив усю компанію оповідкою. Ви – єдиний серед нас, хто ще не зробив свого внеску.
– Крім вас.
– О, я надто вже старий, щоби хлюпатись у струмках у таку пізню годину. – Баязове обличчя посуворішало. – Видатна людина найперше повинна навчитися скромності. Посуд чекає.
Лютар відкрив рота, щоб заговорити, передумав, сердито звівся на ноги й кинув свою ковдру в траву.
– Кляті черепки, – вилаявся він, зібравши посуд коло вогню й потупавши до ручаю.
Ферро провела його поглядом із дивним виразом обличчя, що, можливо, навіть правив їй за усмішку. Перевела погляд на вогонь і облизала губи. Лоґен витягнув корок із бурдюка з водою та простягнув його їй.
– Ага, – буркнула
