style="font-size:15px;"> Через хвилину холодне пиво стояло перед Ільком. Випивши жадібно підряд три склянки, Ілько втерся, сумно схилив голову на руку і задумався.
– «За-а-аблістє-є-є-єла зорька-а-а…» – почув він коло себе і повернув голову до дядька.
– Семене! Та побійся ж Бога! – благаючи, заговорила жінка. – Поїдем додому… Коні ж морені стоять… Куме! Хоч ви вже згляньтеся!..
Кум тільки гикнув, замовк і безсило схилив голову на стіл.
– Жінко! – миролюбно заговорив Семен, ловлячи руками пляшку. – І ти… і… я… Випий!..
– Та Бог з тобою! Не хочу… Поїдем… коні ж морені.
– Коні? І ко-о-ні постоять. «За-а-блістє-є-єла зо-орька-а-а»…
– За-а… – гикнув кум і підняв голову.
– Ну, що ти у світі Божому будеш робити? – трохи не плачучи, здвигнула плечима жінка.
Ілько одвернувся й налив у шклянку пива.
– Господін! – торкнув його Семен. – Как… З недєльою вас!
– І вас, – знехотя всміхаючись, відповів Ілько.
– Спасибі, спасибі… От спасибі, так спасибі!.. Куме, дай пляшку, вип’ю… ось з господіном.
Кум мацнув рукою по пляшці, ледве не звалив її, та так і застиг.
– Семене! – благала жінка, підхоплюючи пляшку.
– Дай сюди пиво! – безсило простягнув руку Семен.
– Поїдем додому.
– Дай сюди пиво!..
– От наказаніє Господнє! – зітхнула жінка і подала пиво.
Семен узяв, поважно налив у шклянки, підніс, розхлюпуючи, одну Ількові, другу взяв сам і промовив:
– Доброго здоров’я…
Ілько випив. Семен поставив свою шклянку, взяв Ілька за руку, довго дивився йому в очі, обняв, поцілував і зараз же випив своє пиво.
– Бо… люблю! – повернувся він до жінки. – І не мішайсь… Уторгував, продав воли й буду гулять. Так, господін?
– Так, так! – усміхнувся Ілько. – А за багато продали?
– За сто та ще й двадцять!.. О! – вийняв він червону хустку, помахав якимсь вузлом на ній і став пильно запихать знов у кишеню з того боку, де сидів Ілько. Ілько подививсь, одвернувсь і почав покволом пить пиво. Через десять хвилин вони були вже щирими приятелями, обнімались, випивали, цілувались і сміялись із благання жінки.
– Мошку, пива! – гукнув Ілько.
– Мошку!.. Пива! – стукнув кулаком Семен і поліз у кишеню за хусткою.
– Та не треба, не треба! – затурбувався Ілько. – Я сам заплатю, я сам… Нехай… нехай…
– Ні!.. Ого!.. Семен Торба не може пива купить… Фю-фю! Ого! Де ж це гроші?.. Ого! Я не можу… Де ж це?..
– Та ти ж у ту кишеню поклав, – промовила жінка.
Семен став шукать і в другій кишені, але й там не було нічого.
– Чи не випали? – поблідши, встала жінка й почала дивитися під стіл, під лави. Встав і Семен, мацаючи по кишенях, встав і Ілько, зазираючи теж і під стіл, і під лаву; сидів тільки кум, навіть крізь сон
