який почав його купувати. Робота подвоїлась: обдирати й потрошити. Роботу ми завершували виснажені, шкурки висіли на дротах, а розроблені тушки просушувались, викладені на соснових ящиках. Парадоксально: ми працювали, щоб готувати нашого ворога – котів.
Карлос продавав шкурки по тридцять песо. У деякі періоди замовлення сягали тисячі шкурок щомісяця. Карлос застосував до процесу відгодівлі й продажу математичний підхід зі змінними величинами. Від чотирьох до шести дитинчат народжуються. У середньому п’ятнадцять відсотків помирають після появи на світ. Від шести до восьми місяців необхідно, щоб звірята набули розміру, придатного для продажу. Два песо на місяць на відгодівлю однієї тваринки. Три песо на робочу силу. П’ять відсотків прибутку – сусідам за дозвіл використовувати свої дахи як розплідники. Сто песо на місяць – Ґумаро за миття й дезінфікування дахів. М’ясо він продавав виробникам їжі для котів по п’ятнадцять песо за кілограм – це приблизно шість шиншил. Крім того, п’ятдесят шиншил на місяць він залишав для продажу в зоомагазини, які платили йому по сорок песо за кожну (а самі крамниці виставляли їх по сімдесят). Усього Карлос одержу вав від двадцяти до двадцяти п’яти тисяч песо на місяць. Із них він відкладав п’ятсот песо на заміну самиць, сто п’ятдесят – на особисті витрати, а решту використовував на купівлю товару для свого іншого бізнесу.
Як стверджують деякі мислителі-психоаналітики, живі істоти прагнуть повернутися до чистого й незворушного неорганічного стану. Існування – це постійна напруга, зношення, тривожна щоденна боротьба за харчування, територію, розмноження, воду, і лише з поверненням у ніщо живі істоти віднаходять спокій. Спіноза, амстердамський філософ, навпаки, вважав, що істоти захищають свою іманентність. Unaquaeque res, quantum in se est, in suo esse perseverare conatur: «Усяка річ сама собою прагне до збереження себе як такої»[23]. Перефразовуючи Спінозу, Борхес написав: «Камінь вічно хоче бути каменем, тигр – тигром»[24].
Скрутивши в’язи сотням шиншил, я дійшов висновку, що Спіноза мав рацію. Тигр хоче залишатися тигром, камінь – каменем, шиншила – шиншилою, людина – людиною. Переважає саме інстинкт самозбереження, а не потяг до смерті. Звідси страх у найчистішому вигляді: страх смерті.
Одного вечора до нас постукали. Бабуся пішла відчинити. Потім повернулась і сказала, що мене шукають «якісь сусіди». Я вийшов. На вулиці мене чекали десятеро добрих хлопчиків, серед них Умберто – високий жилавий тип, що був у них за вожака. Був і Антоніо, з пластиром на брові й утрудненою мовою – як наслідок Карлосового удару в щелепу.
– Привіт, – сердечно поздоровкався Умберто.
Здавалося, що вони в уніформі. Штани бежевого або кавового кольору, бездоганно заправлена біла сорочка з довгими рукавами, під нею біла майка, розп’яття на шиї, коротке волосся, добре начищені чорні туфлі, золотий годинник на лівій руці. Ніяких кросівок, чобіт, барвистих майок, джинсів, браслетів, каблучок, довгого волосся. Охайні, чисті,
З латинського оригіналу переклав Сергій Вакуленко.
Пер. Сергія Борщевського; фраза з оповідання Х. Л. Борхеса «Борхес і я» зі збірки «Творець».
