Іона став і митрополитом Київським (Литовським). Проте через 10 років Київська митрополія надовго відокремилася від Московської.
У другій половині XV століття, особливо в період княжіння Симеона Олександровича, Київ поступово забудовувався. Він складався з трьох окремих частин – укріпленого земляним валом з дерев'яною стіною Подолу, де жила основна частина міського населення; оточеного стародавніми валами Верхнього міста, яке з'єднувалося з Подолом Боричевим узвозом і дорогою, що йшла уподовж Киянки, і Глибочиці; і, нарешті, Печерська, де жили головним чином ченці і залежні від монастиря люди. Навколо Києва поселення розміщувалися в районах Приорки, Корчуватого, в долині Либеді. На лівому березі Дніпра, напроти Подолу, поблизу річки Радунки, був зведений замок князя Симеона.
Зростання політичного значення Києва починало турбувати литовських феодалів, через те вони і прагнули ліквідувати Київське князівство. Спочатку уряд Литви зробив невдалу спробу поставити князя Симеона Олександровича у становище великокнязівського намісника. А після його смерті король польський і Великий князь Литовський Казимир IV Ягайлович за наполяганням литовських магнатів у 1471 році ліквідував удільно-княжу владу на Київщині і призначив до Києва воєводою Мартина Гаштольда. Кияни відмовилися прийняти його, і лише за допомогою литовського війська він зміг увійти до міста. «І звідси, – відзначив літописець, – на Києві князі престаша биті, а замість князів воєводи насташа». Таким чином, Київ став центром однойменного воєводства. Адміністративна влада і управління містом зосередилися в руках воєводи.
Перший Литовський статут
На початок XVI століття Литовське князівство не мало кодифікаційного законодавства і управлялося окрім місцевих установ і жалуваних грамот згідно місцевим звичаям. Княжий уряд мав намір звести разом всі «права», проте здійснення це відкладалося. З ініціативою кодифікування виступили представники шляхти, яка в цей час набирала силу. її представники на сеймі 1514 року подали великому князеві прохання, щоб той дав писані права і закони. На сеймі 1522 року це питання було підняте знову. Проект Статуту складався юристами великокнязівської канцелярії. При цьому враховувалися норми звичайного права, Судебника Казимира 1468 року, а також привілеї 1447-го, 1492-го й інших років, римське, польське і німецьке право. Дослідники цього Статуту простежують також його зв'язок із староруським правом, особливо з «Руською правдою».
Звід законів феодального права, відомий зараз як перший Статут Великого князівства Литовського, був затверджений і вступив у дію 29 вересня 1529 року. Тоді цей документ іменувався «Права писані дани панству Великому князівству Литовському, руському, жомойтському й іншим через наяснійшого пана Жикгимонта, з божої милості короля польського, великого князя литовського, руського, пруського, жомойтського, мазовецького й інших 1529 p.». Він був написаний на староруській мові і
