татарських орд. Якщо говорити про значення козацтва в усесвітньому масштабі, не можна не відзначити воєнне мистецтво, що перевершило існуючі тоді стратегію і тактику феодальних європейських армій.
Люблінська унія 1569 року
Процес об'єднання Польщі і Литви, який був початий укладанням у 1385 році Кревської унії, через двісті років завершився підписанням унії в Любліні. В Україні цей союз оцінюють неоднозначно, враховуючи політику Польщі на належних їй непольських територіях. У будь-якому випадку, заснування в Східній Європі нової колосальної по розмірах держави стало важливою подією епохи не тільки для України і східноєвропейського регіону, але і для всього континенту.
Польща здавна прагнула укласти міцний союз із Литовською державою. Союз із Польщею повинен був допомогти литовським магнатам позбавити вплив магнатів українських і білоруських. З іншого боку, литовці побоювалися опинитися в ролі підлеглої нації.
За такий союз беззастережно виступало місцеве литовське і українське середнє і дрібне дворянство, сподіваючись позбавитися від владицтва крупних землевласників і отримати ті самі традиційні привілеї, якими володіли польські шляхтичі. На той момент Польща була своєрідною дворянською республікою з сеймом і виборним королем, в якій кожен шляхтич міг «устромляти палиці в колеса» самому монарху. У Литві ж вся влада належала магнатам – вони входили у великокнязівську раду, посідали вищі адміністративні посади. Прихильником повної унії був Великий князь Литовський, він же король Польський Сигізмунд Август.
Ситуація в Литві ускладнилася з початком у 1558 році війни між Московією і Лівонським орденом. Литва взяла участь у бойових діях на стороні ордену. У 1563 році руське військо зайняло литовський Полоцьк (Білорусія). Литовська держава опинилася в критичному положенні, для продовження війни були потрібні гроші і військо, а з цим якраз були проблеми.
Наприкінці 1568 року був призначений сейм у Любліні, в якому повинні були взяти участь представники литовських станів. Робота сейму почалася в січні 1569 року. Поляки вимагали спільних засідань, проте литовці не погоджувалися з цією пропозицією. Литовський погляд на унію (із збереженням широкої автономії) не співпадав з польським (із злиттям держав в одну). Посли Литви – крупні магнати Острозький, Ходкевич, Радзивілл – вирішили зірвати з'їзд. Вони таємно покинули Люблін, щоб зібрати ополчення для боротьби проти унії.
У відповідь Сигізмунд Август за підтримки польських магнатів і шляхти обох країн видав універсал про відділення від Литви і приєднання до Польщі Волині і Підляшшя. Незабаром вийшов ще один універсал – про приєднання до Польщі Київщини і Брацлавщини. Фактично правитель обох держав сам собі дарував області, «не києм, то палицею» добившись рішення питання про возз'єднання.
Територія Великого князівства Литовського зменшилася удвічі. Литовські посли, переконавшись
