мер, з усією можливою до вас повагою мушу зазначити, що вам бракує досвіду космічних польотів. Стеження одного корабля за іншим неможливе тому, що це не спрацює. Тревіз утече після першого ж стрибка крізь гіперпростір. Навіть якщо він не знатиме, що за ним стежать, цей перший стрибок стане його шляхом на свободу. Його неможливо відстежити, якщо на борту корабля не буде гіперреле.
– Визнаю, досвіду мені бракує. На відміну від вас і Тревіза, я не маю льотного вишколу. А втім, мої радники, які такий вишкіл мають, сказали мені, що коли за кораблем спостерігати безпосередньо перед стрибком, то за напрямком його руху, швидкістю та прискоренням можна здогадатися, що це буде за стрибок – його загальний курс. Маючи хороший комп’ютер та чудову здатність оцінювати ситуацію, той, хто стежить, може відтворити стрибок достатньо точно, щоб узяти слід з іншого кінця – а надто якщо має хороший мас-детектор.
– Це може статися раз, – рішуче заперечив Компор, – навіть двічі, якщо нишпорці дуже поталанить, та й по всьому. Не можна покладатися на такі речі.
– Мабуть, можна. Депутате Компор, ви свого часу брали участь у гіперперегонах. Бачите, я чимало про вас знаю. Ви чудовий пілот і робили неймовірні речі, коли треба було переслідувати суперника через стрибок.
Очі Компора розширилися. Він майже скорчився в кріслі.
– Я тоді був у коледжі. Тепер я старший.
– Не надто. Вам іще немає й тридцяти п’яти. Тому стежити за Тревізом будете ви, депутате. Летітимете туди, куди й він, і звітуватимете мені. Ви полетите невдовзі після Тревіза, а він вирушить через кілька годин. Якщо відмовитеся від цього завдання, депутате, вас ув’язнять за зраду. Якщо візьмете корабель, який ми вам дамо, і провалите стеження, то можете й не думати про повернення додому. Вас зіб’ють у космосі, якщо спробуєте.
Компор різко схопився на ноги.
– У мене своє життя. Робота, яку я маю робити. Дружина. Я не можу все це залишити.
– Доведеться. Ті з нас, хто вирішив служити Фундації, мають бути завжди готові служити їй у тривалий та незручний спосіб, якщо це стане необхідно.
– Моя дружина, звичайно ж, полетить зі мною.
– Ви що, маєте мене за ідіотку? Звичайно ж, вона залишиться тут.
– Як заручниця?
– Якщо вам подобається це слово, то так. Я волію казати, що ви піддасте себе небезпеці, а моє добре серце хоче, щоб вона залишилася тут, де їй буде комфортно. Дискусій я не допускаю. Ви так само під арештом, як і Тревіз, і я переконана: ви розумієте, що я мушу діяти швидко, перш ніж мине ейфорія, яка нині охопила Термінус. Боюся, що моя зоря скоро закотиться за обрій.
Коделл сказав:
– Щось ви не дуже до нього поблажливі, пані мер.
Мер гмикнула у відповідь:
– З якого дива? Він зрадив друга.
– Це було для нас корисно.
– Так, щойно це сталося. Але наступна його зрада вже може не принести такої користі.
– А чому вона мала б статися?
– Годі
