вона. – У будь-якому разі план Селдона недовго нам прослужить. Великий Гарі Селдон розробив його в дні занепаду Імперії, коли розвиток технологій майже зупинився. Селдон теж був продуктом свого часу, і якою б геніальною не була його напівміфічна наука психоісторія, вона не могла перевершити свої витоки. Вона точно не сприятиме швидкому технологічному поступу. Фундація досягла цього, а надто за останнє століття. Ми маємо пристрої виявлення маси, про які раніше й не мріяли, комп’ютери, що можуть реагувати на думку, а найголовніше – психічний захист. Друга Фундація вже не може нас контролювати, якщо й була на це здатна. У свої останні роки перебування при владі я хочу стати людиною, яка виведе Термінус на новий шлях.
– А що, як Другої Фундації справді не існує?
– Тоді ми відразу вийдемо на новий шлях.
Неспокійний сон, що зрештою прийшов до Тревіза, тривав недовго. Його плеча вдруге торкнулися.
Тревіз підскочив, сонний та абсолютно нездатний втямити, чому це він опинився в чужому ліжку.
– Що… Що?
Пелорат звернувся до нього, вибачаючись:
– Перепрошую, депутате Тревіз. Ви мій гість і я мушу дати вам відпочити, але тут мер. – Він стояв біля ліжка у фланелевій піжамі й трохи тремтів. Чуття Тревіза пожвавилися до рівня втоми від безсоння, і він усе згадав.
Мер розмістилась у вітальні Пелората, стримана, як завжди. Поруч із нею був Коделл, який злегка тер свої білі вуса.
Тревіз підтягнув свій пояс до належної зручності й подумав, як довго ці двоє – Бранно та Коделл – могли перебувати окремо одне від одного.
Тревіз глузливо зауважив:
– Рада ще не оговталася? Її члени не зацікавилися відсутністю одного з них?
Мер відповіла:
– Так, ознаки життя є, але їх недостатньо, щоб вам була від того якась користь. Я й досі маю владу, щоб змусити вас відлетіти. Вас заберуть до Дальнього космопорту…
– Чому ж не до Космопорту Термінуса, пані мер? Невже мене позбавлять можливості побачити прощальні сльози багатотисячної публіки?
– Бачу, ви відновили свою схильність до підліткової глупоти, депутате, і це мене тішить. Вона присипляє те, що могло б обернутися явним нападом мук сумління. З Дальнього космопорту ви з професором Пелоратом тихо вирушите в подорож.
– І ніколи не повернемося?
– І, можливо, ніколи не повернетеся. Звичайно, – і тут вона коротко всміхнулася, – якщо ви відкриєте щось настільки велике, важливе й корисне, що навіть я буду рада вашому вороттю з інформацією, то ви повернетеся. Можливо, вас навіть обсиплять почестями.
Тревіз мимохіть кивнув.
– Це може статися.
– Статися може майже все. У будь-якому разі вам буде комфортно. Вам виділили нещодавно зібрану прогулянкову яхту, «Далеку зірку», названу на честь зорельота Гобера Меллоу. Нею може керувати одна людина, хоча розміститися всередині з відносним комфортом можуть троє.
Із
