листочок салату, залюбки розгадала б загадку, але ж хочеться дивитися у вікно.
Тож не треба тримати зла на нашу гормональну систему за те, що вона не тільки змогла розвинути кілька чудових механізмів дотримання обраного курсу, але й дозволяє з нього звернути, якщо попереду загрозлива мілина. Зрештою, світ величезний, а наш список справ довжелезний, тож треба вміти правильно розподіляти власні ресурси. Це стосується й списку наших бажань.
«ХОТІТИ» майже завжди означає «ВИРІШУВАТИ». На кожну людину, з якою ви одружуєтеся, припадає приблизно 8 мільярдів осіб, з якими ви не одружуєтеся, а якщо в ресторані ви обрали піцу «Карбонара», то цим рішенням ви одночасно проголосували проти 56 інших позицій у карті піц і паст, а нерідко й проти салату.
Щоб щось вирішувати, передусім треба підвестися з дивану. А це теж рішення. До того ж непросте. Ось чому доволі практично переводити усі ці речі у дофамінову валюту. Так їх легше порівнювати. Це практично, але подеколи не надто логічно. Адже якщо їжа забезпечує більше дофаміну, ніж спорт, тоді салієнтна система, звісно ж, вибиратиме перший варіант. Якщо ж вона усвідомить, що кокаїн постачає більше дофаміну, ніж їжа, тоді доведеться засинати голодними. Ба більше: мишам цукор у чистому вигляді більше до вподоби, ніж кокаїн. Так само як і цукрозамінник. І лишень спробуйте переконати їх перейти на інше харчування.
На щастя, в арсеналі дофаміну є й кілька зважувальних механізмів, які стримують нас від дурнуватих ідей, не задіюючи виконавчу мережу на повну силу. Один із найсильніших механізмів цього спектру – розчарування. Адже відчуття, що ви гаруєте заради салату, – квіточки порівняно з відчуттям, коли ви думали, що перебуваєте у групі, яка бореться за 100 000 євро… а врешті-решт вам вручають овочевий листочок.
Те, чого ми очікуємо, не зводить нас із глузду, аж поки не виявиться, що бажане взагалі відсутнє. Тоді ми відчуваємо гострий біль, відомий також як «відчуття, коли ми думали, що в коробочці залишився ще один кекс». Вчитися – означає неухильно з’ясовувати, що саме не вдається. При цьому ключову роль знову відіграє дофамін, адже саме він забезпечує нам розчарування. Що раніше ми починаємо розраховувати на винагороду, то швидше утворюється дофамін. Якщо ж винагорода не надходить, він звалюється до найглибшого підвалу розпачу. Приємні відчуття, тільки навпаки. Антищастя, так би мовити. Нагадує істерику, але насправді це добре.
Адже в такій ситуації в дофаміну одразу дві можливості закарбувати новий досвід: «РОБИТИ» або «НІКОЛИ ЗНОВУ». Коли ви думали, що влучите у смітник м’ячиком зібганого паперу, дофамін записував: «Він не влучив». І щойно дофамін побачить, як ви, згораючи від сорому, прослизаєте крізь усю конференц-залу й намагаєтеся максимально елегантно зігнутися, щоб підняти той папірець, він тоді може навіть підкреслити слово «не». Це означає, що дофамін вибирає у своїй «Чорній книзі дурної поведінки»
