потреби на чистоту. («Я їм це морозиво, бо прислухаюся до сигналів власного тіла!») Вони краще заточені під наші особисті потреби, ніж будь-який блог із порадами. Це практично, адже означає, що ніхто не має права вказувати, що для нас добре, а що – ні. І вам не треба займатися йогою, якщо вона не приносить задоволення. А от підшукати якийсь різновид спорту до душі таки не завадило б. Адже дофамін вміє стимулювати лише те, що йому відоме. Тобто не варто припиняти пошуки. Бо щойно ми відшукаємо те, що забезпечує нас дофаміном та опіатами, наші шанси не розлучатися з ними неабияк зростуть.
Наші гормони не сфокусовані на тих кількох цілях, які вони поставили перед собою мільйони років тому. Не зосереджені навіть на розмноженні. Завдяки дофаміну і широкій мережі асоціацій гормони здатні наділити привабливістю будь-що. Відповідно, вони ще й додають нам мотивації до досягнення цих цілей або ж, навпаки, змушують відступити.
Ваші уявлення надають барв світосприйняттю. Ще до того, як кора допоможе нам вирішити щось, салієнтна система встигає підготувати ціле портфоліо різних можливостей. Вона широким пензлем зафарбовує світ у добре або погане, важливе або неважливе. Коли мозок скеровує в наше тіло кілька гормонів, які викликають у нас ейфоричне пощипування, притуплене протверезіння чи кидання то в жар, то в холод, коли ми десь наламали дров, – усе це в більшості ситуацій і є відлунням швидкого аналізу салієнтної системи. Без такого маркера наша гормональна система зробила б наш світ схожим на якусь ляпанину.
Бездумно ми сприймаємо всі ці соматичні маркери не як остаточний результат складного процесу ухвалення рішень, а як незрозуміле внутрішнє чуття. З цієї причини ми знову ж таки кладемо маркери не в шухляду «корисні поради», а відсортовуємо до радіоперешкод, вважаючи, що без них нашій фронтальній корі було б значно краще. Але як інакше до вас достукатися салієнтній системі? Може, за допомогою стовпчикової діаграми? (Але ж система знає ваше ставлення до математики. Вона ж завжди була поряд.)
До того ж не варто думати, що все, що йде з префронтальної кори, мудре, лише через те, що вона знає математику. Навпаки, вона досить успішна у створенні власних помилок: надмірне узагальнення, неправильне трактування або ж відкидання інформації лише через її недоведеність. Дофамінова система собі такого не дозволяє. Першопричина. Дія. Статистика і нічого крім статистики. І так цілий день. І все заради того, щоб ви просто проігнорували ваше внутрішнє чуття? Вашого особистого data scientist[29]?
Салієнтна система: відділ страху і паніки
У центральному гормональному офісі, як завжди, метушня. Атлас стежок лежить посеред столу. Розгорнутий. На стіні висить коркова дошка, що підозріло нагадує колаж. На ній світлини бажань та мрій Лео. Усе, від чого йому добре. Через монітор гормони стежать за тим, що робить Лео. Дофамін раз у раз нервово жбурляє попкорном в екран. Клік. Раптом стає
