тому мозок може дозволити собі лише малесеньку дозу пального. Основна частина піде на те, щоб з’ясувати, що допоможе йому уникнути небезпеки – байдуже, чи йдеться про боротьбу з тигром чи про буденні проблеми (кортизол вважає, що між цими двома ситуаціями майже немає різниці, адже так чи інакше мозок реагує на них однаково драматично). Заради цього гормони стресу натискають у нашому мозку одночасно кілька важелів. Або ще краще: один вимикач і чотири повзунки:
1. Фокус зосередженості: пересунути
2. З «позитивний» до «негативний»
3. З «гнучкий» до «стабільний»
4. З «внутрішній» до «зовнішній»
5. З «нагорода» до «небезпека»
Тож як ми думаємо у стресових ситуаціях?
Подразники небезпеки – це магніти уважності, адже вони одразу ж забирають і всі наші ресурси, і більшу частину нездатності до переробки. За 100 мілісекунд наш погляд помічає на картинці ніж. А ми потрапляємо у превентивний стан паніки. Насамперед це означає, що ви викидаєте все, в чому зараз нема фундаментальної потреби. Починайте з вашої префронтальної кори.
Попередня оцінка небезпеки гострого ножа здійснюється швидко й автоматично. А головне – незалежно від того, чим займалася чи планувала займатися робоча пам’ять. Побачивши ніж, вона все випускає з рук, немов переляканий офіціант китайську порцеляну. Вона так робить, бо гормони стресу якраз зв’язують префронтальні ділянки. Цим фони запускають образний диспетчер завдань і закривають усі програми, які не мають важливого значення. Надалі більш збудливі частини вашого мозку не будуть відвертатися на недоречні думки нашої кори. («Можливо, ніж – це метафора до мого внутрішнього конфлікту?») А от чим під час стресу не варто займатися, то це багатозадачністю, плановою поведінкою та будь-якими раціональними рішеннями.82 Вам треба реагувати, і то негайно. Тож зовсім не дивує, що підлітки у фільмах жахів роблять стільки божевільно-логічних вчинків. («Мерщій до темного підвалу!»)
Ресурси, що вивільняються через вимикання кори, умить скеровують кортизол і норадреналін до мигдалин. Це ділянка, яка справді вміє заводити.82 Вона знає, як не зводити очей із зовнішнього світу. Ціла салієнтна система активна до найменшого свого розгалуження і слугує добрим індикатором того, яке неприємне відчуття стресу.82 З усіх сил вона намагається сформулювати інстинктивні відповіді на все те, що на вас звалюється. Кортизол сприяє підвищенню рівня дофаміну, а той активує його рецептори D1, які, зі свого боку, пробуджують наші найнадійніші стежки поведінки. Не тільки під час гострого відчуття голоду, але й при гострому стресі ніхто зайвий раз не експериментує, особливо з таджицькою кухнею. («Тікай! – Ой, зачекай, он там ніби непоганий ресторанчик!»)
Якщо рівень дофаміну зростатиме й надалі, то він може навіть напряму приєднуватися до рецепторів адреналіну. Кажуть, при виборі третього
