погляд мандрує вниз до усе ще забинтованої стопи.
– Ау-у-у-уч.
Байдуже. Їм вдалося. Тільки подумати, що б було, якби їм довелося чекати на наступний потяг! Хоча однаково. Вони нахапали більше повітря, ніж є в найбільшій пачці чипсів. Але годі: це вже в минулому.
Тим, що Джульєтте зараз не стовбичить на вокзалі, а їде у поїзді на літак, варто завдячувати насамперед ендорфінам. Зазвичай її тіло навіть не розглядає можливості бігу в твердих, високих черевиках для мандрівок. Із вивихнутою кісточкою – і поготів. Але воно пішло на такий крок, адже ендорфіни запустили свою анестезійну дію: не тільки винагорода, а й стрес здатні зменшити біль.85,86
Кілька рецепторів, запущених у спинному мозку, – і Джульєтте більше не відчуває болю в закривавленій п’яті. Щоб так відбувалося, нашою віссю винагороди керує не лише дурман, а й кров, піт і сльози. Це все вплив мигдалини, ключової інстанції нашого мозку, яка працює в межах градації «важливо-неважливо-загрозливо».
Якби ендорфіни знали, що «стовбичити дві години на вокзалі» не небезпечно для життя, то вони, найімовірніше, ухвалювали б інші рішення. Але мозок сказав «стрес», і рецептори сприйняли цю інформацію на свою адресу. Адже стрес – це кодове слово, яке викликає їх під час форс-мажорів. Це їхня робота – змушувати нас іти далі, навіть тоді, коли ми більше цього не хочемо. Коли за нами женеться ведмідь (або вбивця з сокирою – вибирайте самі); коли ми поранені, стікаємо кров’ю, виснажені і взагалі незадоволені перебігом подій або – коли нам справді дуже-дуже треба сісти в цей потяг, навіть якщо доведеться пожертвувати п’ятою. Коли ти думаєш, що більше не можеш, аж тут раптом відкривається друге дихання, то будь певен, що це – ендорфіни.
Звісно ж, ця система не призначена для тривалого використання. Це радше невеличкий аванс із ломбарду щастя. Позичена енергія, яка допомагає пережити день, щоб побачити ранок. У спорті те саме відчуття називають «Runner’s High»: воно настає тоді, коли навантаження завелике і ви себе запитуєте: може, час змінити вид спорту? І якраз тоді у вашому тілі щось пробуджується й гукає: «Постривай! Ти що, втікаєш?» Або: «Ти серйозно? Ми збираємося побити особистий рекорд?»87 Зрештою, нагорода і покарання однаково змушують ендорфіни бити фонтаном. Біг як самоціль природа вважає такою ж чудернацькою затією, як і ви. Приблизно через 20 хвилин і при близько 70 відсотках потужності поглинання кисню, фонтанує ендорфінно-канабіноїдний коктейль88. Ось тобі й поколювання в боці! Зараз ви могли б обійняти світ! І могли б пробігти ще більше! Тож: run, Forrest[30]!
Головна відмінність між опіумом ззовні та опіумом зсередини в тому, що ваше тіло знає, коли зупинитися. Якоїсь миті рівень ендорфіну стабілізується так89, що під час марафону зростатиме не більше, ніж під час короткої велосипедної прогулянки. Після фізичних вправ він спадає досить швидко (хоча після марафону – таки повільніше, ніж після крутіння педалей). Саме тому після пробіжки ви так рідко повертаєтеся додому в ейфорії, але натомість з високою мотивацією сідаєте за
Біжи, Форресте! (
