миттєва смерть через задуху. Велика кількість рідини в легенях, наприклад тоді, коли хтось тоне, спричиняє нестачу кисню, а отже, смерть. У такій ситуації легеня не закупорена, але рідина склеює альвеоли й перериває газообмін із кров’ю. Якщо в дихальні органи потрапили невеличкі предмети чи трохи рідини, виникають серйозні проблеми й ускладнення, нерідко через певний час – від кількох днів до тижнів. Поряд із виснажливими нападами кашлю часто настає задишка, а в закупорених ділянках бронхів розвиваються інфекційні захворювання. Якщо потерпілий не може пригадати «проковтування» (дуже часто таке трапляється в дітей), то встановлення правильного діагнозу перетворюється для лікаря на справжнє детективне розслідування. Та й це ще не все: невеличкі шматочки пластику, а також деякі харчові продукти, наприклад горіхи, не видно на рентгенівському знімку. Тому, якщо виникають сумніви, вдаються до бронхоскопії, щоб їх розвіяти.
Попри сенсаційні повідомлення в пресі про випадки аспірації (наприклад, «випадок із брецелем» Джорджа В. Буша за 2002 рік[7]), ситуації, коли люди (мало) не загинули, бо вдавилися, досить рідкісні. Федеральна служба статистики Німеччини нарахувала в 2015 році 1149 летальних випадків через «чужорідні тіла в дихальних шляхах», але серед загиблих було багато старших людей, що потребували стороннього догляду, – у них каша потрапила в дихальні шляхи, спровокувавши там пневмонію. Тож зазвичай такий захисний механізм дуже ефективний і ще треба вміти обхитрити гортань уривчастим диханням чи ковтальним маневром. Проте експерти побоюються, що в майбутньому кількість випадків ядухи збільшиться. Виною всьому гарнітура від смартфона у вусі. Вона дає змогу говорити та їсти водночас, тож організм може випадково сплутати ці процеси. Чудовий аргумент на користь вимкненого мобільного під час перерви на обід та споживання їжі в тиші – якщо теорія не хибна. А певні сумніви таки закрадаються. Чи не мали б тоді жителі Південної Європи мерти як мухи? Або принаймні жінки частіше за чоловіків? А як щодо чавкання азійців, які, здається, більше вдихають страви, ніж ковтають. Поціновувачі устриць? А фіни чи естонці? Ті взагалі ніколи не говорять, тож не мусили б давитися під час їди. Чи буває «Культурна історія аспірації під час їди»? Принаймні можна було б назвати, які саме предмети потрапляють у дихальні органи, адже за ними легко визначити ту чи ту культуру. В ісламських країнах, наприклад серед молодих жінок, поширена аспірація шпильками для волосся. Покриваючи голову, жінки нерідко їх вкладають до губ, аж тут бац – і шпилька зникла. У південних азійських країнах делікатесом вважають варене качине яйце («балут»), у якому вже сформувався плід із пір’ям. Відповідно до дихальних шляхів частенько потрапляють уламки шкарлупи чи частинки ембріона(!). Ну а в Німеччині, принаймні серед дітей, незаперечні фаворити – деталі «Леґо» чи іграшкові машинки.
Коли в гортань потрапляє чужорідне тіло,
Президент Буш, переглядаючи по телевізору матч з американського футболу, вдавився солоним брецелем і приблизно на хвилину знепритомнів.
