характерний звук кашлю.
Для перейм чи дефекації організм залучає той самий механізм. Тільки голосові зв’язки в таких випадках залишаються замкненими, водночас додатково скорочуються м’язи живота або таза. Органи черевної порожнини не можуть більше розтягуватися (діафрагма перебуває в позиції максимального вдиху й не поступається через закриті голосові зв’язки ні на сантиметр), тож тиск стінки черевної порожнини переходить на ці органи й забезпечує виштовхування дитини або калу чи сечі залежно від ситуації. Подеколи і того, і того. Страшний сон кожної породіллі в пологовій палаті!
Одне дерево – багато вулиць: бронхіальна система й альвеоли
Якщо дивитися збоку, у двох вимірах, то фраза «бронхіальне дерево» дуже влучна (за винятком того, що це дерево обернене догори дриґом): тут є стовбур (трахея), багато гілок (бронхи), які розгалужуються знову й знову, аж до самих кінчиків, на яких висять листочки (альвеоли). Однак зовсім інше уявлення виникає, якщо бронхіальну систему розглядати зсередини (наприклад, під час бронхоскопії). На YouTube можна відшукати безліч відео цієї процедури. Колишні стовбури й гілки раптом стають тривимірними, фізичними та об’ємними. Перед очима виникає система тунелів – метро всередині тіла. Ця підземка покликана виконувати одну важливу функцію – доправляти повітря в сам кінець, в альвеоли – місце, де відбувається газообмін. Для еліксиру життя вона простий постачальник, засіб транспортування.
Якщо додати трішки фантазії, то це метро може навіть здатися чудовим. Додумайте кілька рекламних постерів на стінах, табличку з назвою станції, кілька колій, гру на гітарі й приглушений галас тисяч пасажирів. Коли пульмонолог заходить бронхоскопом у нижні дихальні шляхи, то щоразу наштовхується на мальовниче видовище. Він уже встиг проминути нічим не примітний вхід (ніс), кілька потворних ескалаторів (рожеві, укриті волосинками та слизом), важливу, але не надто привабливу квиткову касу (гортань) і розсувні двері (голосові зв’язки). І тут раптом: симетрія, гармонія, довершеність форм, кольору, справжнісінька краса! Трахея – хол дихальних шляхів, початкова та кінцева станція цієї підземки. У Москві найгарніші станції метро в усьому світі – «Маяковская», «Белорусская», «Комсомольская». Кожна з них – то окремий архітектурний монумент, пам’ятка й туристичний об’єкт. Однак для більшості москвичів це просто станції громадського транспорту – технічні приміщення й не більше. Серед щоденної рутини не залишається часу, щоб споглядати красу цього об’єкта. Тобто все лише питання перспективи й готовності сприймати. Виділіть час. Уважно придивіться. Хіба ж тут не гарно?
Зсередини трахея нагадує мініатюрний зал якогось собору: імпозантна нава завдовжки 12—15 сантиметрів і циліндричне склепіння над нею. Ребра склепіння формують 16—20 підковоподібних хрящових балок, відстань між якими однакова – 1,75 сантиметра. Між окремими балками натягнута
