чоловік, що любив Україну.
Жінка знов і знов учитується в пожовклі слова і бачить своє життя, що про нього в цих паперах – ані рядка.
…Молодому талановитому доцентові з кафедри органічної хімії потай усі заздрили. Йому лише тридцять п’ять років, а він уже відомий у наукових колах своїми працями, і ходять чутки, що незабаром його заберуть до Москви. А народився він у звичайному українському селі, і хоч в автобіографії мусив писати, що він з бідної селянської родини, проте батьки, певно, були заможні, та й ім’я Зіновій не траплялося в бідних сім’ях. Устиг перед революцією закінчити чотирикласну церковнопарафіяльну школу, після якої випускники мали право вчителювати, однак після революції довелося йти в найми. Неймовірними зусиллями вступив до політехнічного інституту. Обдарований і товариський, мав гострий розум, різнобічні здібності, будь-яке товариство вважало за честь бачити його в своєму колі, друзі познайомили його з відомими діячами науки та культури, бажаний гість, де були дівчата на виданні.
Бурхливий розвиток непу дав могутній поштовх до розвитку науки й культури. Багато хто повірив у свою щасливу зірку. Як і коли Зіновій усе встигав – невідомо, та його реферати були подібні до дипломних робіт, а дипломна робота – до наукового опусу. Ще студентом він одружився з дочкою непмана, якій брак вищої освіти компенсувало біле личко, розкішне пшеничне волосся, весела вдача й легкий, кокетливий характер. Здається, Зіновій був закоханий у всю її родину і чимось був схожий на свого тестя – вони годинами могли захоплено обговорювати історичні та політичні моменти розвитку України, і те, що не завжди доходили згоди, не заважало їм закінчити зустріч українською піснею. А як співали! Обидва мали чудові голоси. Те, що сільський хлопець потрапив у сім’ю непмана, нікого не бентежило. У хлопця був природжений хист легко спілкуватися з людьми, не зважаючи на їхню маєтність, цінуючи тільки розум та світогляд. Тесть відверто й щиро пишався своїм зятем.
– Ти наш, – говорив вусач, розправляючи на грудях розкішну манишку своєї вишитої сорочки, і вкладав у ці слова якусь таємничу вдячність за шану до минувшини свого народу.
Тестева квартира скидалася на музей: на стінах – давня козацька зброя, сімейні фото; у шафах – старовинні книжки, зокрема Яворницького – про українських козаків. Саме побачивши ці фото, він закохався в дочку хазяїна. Знята з родиною в багатих покоях розкішної квартири, з розпущеними хвилями золотого волосся по мережаній сукні, вона була подібна до янгола. А поряд – щасливі й молоді батько та мати… То було ще перед революцією.
Згортання непу ніяк не відбилося на добробуті молодої родини. Дочка народилася в розкішній квартирі професорського корпусу сільськогосподарського інституту. Кар’єра Лісового нестримно йшла вгору; схильний до всього небуденного, він навіть ім’я дочці дав рідкісне для свого народу –
