молодому талановитому режисерові. Не кожний новачок у кіно витримував той опір, що його чинила «стара гвардія», перемелюючи, наче в м’ясорубці, молоді таланти й надії.
А далі була картина «Два роки над прірвою» з Левчуком. Коли директор студії відвідав знімальний майданчик, спостерігаючи, як працює Дмитро, то зауважив:
– Чому такий здібний хлопець працює виконувачем обов’язків директора?
– Він ще не має тої кількості напрацьованих картин, яка потрібна для тарифікаційної комісії.
І полетіли картини, як пиріжки з печі. Своєю надзвичайною відповідальністю й природним хистом Дмитро здобув собі неабиякий авторитет. За ним у черзі стояли режисери, і кожний з них хотів бачити його у своїй картині. Усі знали, що Дмитро дасть раду в найтяжчій ситуації, бо йому не раз доводилося працювати в картинах у найвідповідальніший період – знімальний. Тому й картин у нього було багато.
Директор картини подібний до головного інженера потужного виробництва з певною технологією та ресурсами, однак у того воно скидається на великий мурашник, де кожний знає своє місце і свої обов’язки. А знімальна група – це великий табір людей, часто-густо малознайомих і обтяжених сім’ями, але об’єднаних ідеєю. І директор повинен створити всі умови, щоб вони ту ідею обернули на видовище, яке хвилюватиме й бентежитиме людські душі в кінозалах великої країни, закликатиме до подвигу й милосердя, спонукатиме захоплюватися чужими долями та любовними історіями і прагнути, щоб у них теж усе так склалося, як у кіно. Директорові картини треба забезпечити фахівців житлом, харчами, транспортом, зв’язати їх невидимими нитками, коли ті перебувають на великій відстані один від одного, на різних майданчиках і в різних місцях, бо саме від їхньої злагодженої роботи, від їхніх настроїв і почуттів залежить доля картини. А ще – стежити за кошторисом, рахувати кожну копійку, домагатися виконання плану й прогресивки, про яку фахівці раніше навіть не мріяли. Але найперше директор має вмовити режисерів, щоб ті не запрошували на зйомки акторів, які заглядають у чарку й зривають знімальні дні. Хоч які вони популярні. Проте буває й так, що режисер не може не взяти на роль актора, бо саме під нього написано сценарій, і він уже не виконавець ролі, а персонаж – тоді доводиться організовувати нагляд за ними.
Дмитро любив і шанував талановитих режисерів та акторів… І жалів…
Частина друга
Розділ перший
Назву селу дали дуби. Чи з’явилося те село серед дубів, чи перші поселенці обсадили його дубами – достеменно вже ніхто не знав. Але воно так і звалося – Дуби.
Ось і ця хата в кленах і тополях, а коло двору стоїть дуб – величний, кремезний, мудрий і спокійний. Зовсім як дід Хома – хазяїн цієї оселі. Дуб знає хазяїна ще хлопчиком, що з’явився на світ близько 1880 року або й раніше. Проте дуб, здається, був такий завжди.
Хома народився в родині, де вже
