засинав. І, здається, ніяка сила не могла відірвати його голови від землі, що була йому м’якша за подушку. Терешко, шкірячи жовті зуби, відривав:
– Гей, байстрюче, вставай!
Наступного дня, стискаючи кулаки, Митько викрикував управителеві:
– Не піду! Чого байстрюком узиває?
– Підеш. Він більше не буде.
Чого байстрюком його називають? Бо нема поруч батька, який би пожалів і захистив, а може, й побалував. Коли він повернеться, коли натовче пику цьому Терешкові, коли погладить сина по голові й побачить, що той з усієї сили старається для родини, Митько не знав.
Коли надходив час косити конюшину чи мішанку, хлопцева душа розкошувала. Цілий день він сидів за косаркою під безкраїм небом. Ніде нікого. Тільки шелестить та стелиться у валки підтята ножами трава й п’янять голову пахощі квітів і трав’яного соку. А довкола – дивний комашиний світ. Уся його увага прикута до ножів. Десь тінню чкурнула зайчиха, Митько уважно дивиться поперед косарки і таки помічає кубло з маленькими зайчатами; вправним рухом піднімає ножі й переїжджає заяче кубелечко, не пошкодивши його. І від того, що врятував зайчат, така радість розпирає груди.
– А сто бісів твоїй матері! Чого ти пропускаєш? – кричить бригадир.
– Таж кубло там.
– Ну, добре, добре.
Коли почалася Фінська війна, позабирали всіх трактористів, а замість них прислали з курсів дівчат-трактористок. Так до Табору потрапила Настя. Коротко підстрижена, кучерява і сміхотлива дівчина зразу стала загальною улюбленицею. Всім хотілося до неї підійти. Навіть Ганна, стримано всміхаючись, підходила до трактора й радила дівчині підкладати під себе на залізне сідло фуфайку. Так само вона наказувала й своїм дівчатам підстеляти фуфайки під себе на холодну гичку, коли ті восени чистили буряки.
Митько, наче зачарований, дивився, як вправно дівчина тисне на всі важелі, як слухняно в її руках розвертається важкий «ХТЗ». Та й Насті подобається відповідати на всі питання цього височенького зеленоокого хлопчика, що весь час крутиться коло трактора. Вона садовить його поруч і вчить, а він хапає все на льоту. За якийсь час удвох радіють, що він уже може водити трактора. Трактористів немає – і хлопчика саджають на «Натика». Він слабкіший за «ХТЗ»: у того – три лемеші, а в цього – лише два.
– Ти ж тільки, Насте, наглядай за ним.
Хлопцеві лише заводили трактора, бо йому самому це було важко, і він торохтів на ньому цілий день. І тільки вдома, добравшись до ліжка, відчував, як він стомився.
Задивляються на хлопчика дівчатка, а він розведе хвацько плечі й задоволено ловить зацікавлені погляди – і музикант, і тракторист. Він мамин годувальник, мамина опора й надія – нема коли йому гуляти.
Четвертий клас Митько також закінчив з похвальною грамотою. Іде 1941 рік, і йому влітку буде вже дванадцять років. Де ж батько?
