style="font-size:15px;"> – Удень ішов дощ…
– І тепер іде. Але холодно. Ви не могли б щось піддягти? Вовняний плащ або хоч светр?
– В мене є светр.
Жінка підійшла до більшої валізи. Равік побачив, що майже нічого ще не розпаковано. Вона витягла чорного светра і, скинувши жакет, надягла його. В неї були рівні, гарні плечі. Потім узяла берет, надягла на светра жакет і аж тоді дощовик.
– Так краще?
– Багато краще.
Вони зійшли сходами вниз. Господаря там уже не було. Замість нього біля дошки з ключами сидів портьє і розкладав листи. Від нього тхнуло часником. Поряд непорушно сиділа плямиста кицька й дивилася на нього.
– Вам і досі не хочеться їсти? – спитав Равік надворі.
– Не знаю. Хіба що трішки.
Равік підкликав таксі.
– Добре. То поїдемо в «Бель орор». Візьмемо саму перекуску.
У «Бель орор» виявилось мало відвідувачів. Було вже надто пізно. Вони вибрали столик на другому поверсі у вузенькій залі з низькою стелею. Крім них, коло вікна якась пара їла сир, а неподалік худий чоловік сидів біля цілої гори устриць. З’явився офіціант. Він критичним оком оглянув картату скатерку й вирішив її поміняти на чисту.
– Дві чарки горілки, холодної, – сказав Равік. – Ми вип’ємо, а тоді візьмемось до перекусок, – пояснив він жінці. – Думаю, для вас так буде найкраще. Цей ресторан відомий своїми hors d’oeuvres [2]. Тут, мабуть, більше нічого й немає. В кожному разі, сюди тільки задля них і приходять, їх тут безліч, гарячих і холодних, і всі дуже смачні. Зараз покуштуємо.
Офіціант приніс горілку й наготовив записник.
– Графин vin rosé [3], – сказав Равік. – Ви маєте «анжу»?
– «Анжу» розливне, рожеве, дуже добре, мсьє.
– Великий графин у кризі. І перекуски.
Офіціант пішов. У дверях він мало не стукнувся лобом із жінкою в червоному капелюшку з перами, яка швидко підіймалася сходами. Вона відштовхнула його вбік і підійшла до худого чоловіка з устрицями.
– Альбере, – сказала вона, – ти свиня…
– Тс-с, – просичав чоловік і озирнувся навколо.
– Ніяких «тс-с»!
Жінка поклала на столик мокру парасольку й рішуче сіла.
Альбера, видно, це не здивувало.
– Chérie [4], – сказав він і перейшов на шепіт.
Равік усміхнувся й підніс чарку.
– Вип’ємо одним духом! Салют!
– Салют, – мовила Джоан Маду й випила.
Офіціант привіз на візочку перекуски.
– Що ви хочете? – Равік глянув на Джоан. – Мабуть, найкраще я накладу вам усього потроху.
Він набрав на тарілку перекусок і подав їй.
– Нічого, як не сподобається. Приїдуть ще візочки. Це тільки початок.
Він набрав і собі тарілку і, не зважаючи більше на жінку, почав їсти. Зненацька він відчув, що вона також їсть. Він обчистив омара й подав їй.
– Покуштуйте. Це смачніше, ніж
Перекусками.
Рожевого вина.
Серденько.
