томатів, дивиться так пристрасно та пронизливо, що доводиться стурбовано і вкрай серйозно витріщатись на рожевий «Белліні» у високому келиху для шампанського, аби вона не подумала, що я надто зацікавився. Прайс замовляє тапас, потім – оленину з йогуртовим соусом і паростки папороті зі шматочками манго. Мак-Дермотт обирає сашимі з козячим сиром, а головну страву – копчену качку з салатом фрізе та кленовим сиропом. Ван-Паттен їсть ковбаски з морського гребінця і лосося на грилі з малиновим оцтом та соусом гуакамоле. Кондиціонер у ресторані працює на повну потужність, я навіть шкодую, що не вдягнув новий пуловер від «Версаче», придбаний минулого тижня в «Берґдорфз». З тим костюмом, що на мені зараз, було б непогано.
– Будь ласка, приберіть це, – каже помічнику офіціанта Прайс і вказує на «Белліні».
– Зачекай, Тіме, – говорить Ван-Паттен. – Охолонь. Я їх вип’ю.
– Це європейське лайно, Девіде, – пояснює Прайс. – Просто європейське лайно.
– Можеш взяти мій, Ван-Паттене, – кажу я.
– Чекайте, – каже Мак-Дермотт, зупиняючи помічника офіціанта. – Я свій теж залишу.
– Чому? – запитує Прайс. – Намагаєшся справити враження на ту вірменську ціпоньку за баром?
– Яку вірменську ціпоньку? – Ван-Паттен раптом зацікавився і почав крутити головою.
– Забирайте все, – каже Прайс, закипаючи.
Помічник офіціанта покірно забирає всі келихи і наостанок киває невідомо кому.
– Хто призначив тебе головним? – скиглить Мак-Дермотт.
– Народ, дивіться, хто щойно зайшов, – присвистує Ван-Паттен. – От же ж.
– Заради Бога, тільки не той довбаний Престон, – зітхає Прайс.
– О ні, – зловісно говорить Ван-Паттен. – Він нас ще не помітив.
– Віктор Павелл? Пол Овен? – раптово злякавшись, питаю я.
– Йому двадцять чотири, і, скажімо так, у нього до огиди багато бабла, – натякає, шкірячись, Ван-Паттен. Його, безперечно, помітили, бо на його обличчі з’являється сяюча посмішка на всі зуби. – Грошей – хоч сракою їж.
Я витягаю шию, але не можу зрозуміти, про кого йдеться.
– Це Скотт Монтґомері, так? – каже Прайс. – Скотт Монтґомері.
– Можливо, – дражниться Ван-Паттен.
– Той карлик Скотт Монтґомері, – Прайс впевнений.
– Прайсе, – каже Ван-Паттен, – ти просто безцінний.
– Дивіться, в якому я захваті, – каже, повертаючись, Прайс. – Я завжди в захваті, як зустрічаю когось із Джорджії.
– Ого, – каже Мак-Дермотт. – Яке вражаюче вбрання.
– Все, – каже Прайс, – я вражений у самісіньке серце.
– Нічого собі, – я теж бачу Монтґомері. – Елегантний темно-синій.
– У ледь помітну клітинку, – шепоче Ван-Паттен.
