Зіграємо у сквош?
– Подзвони мені, – неуважно каже Монтґомері, оглядаючи кімнату. – Це не Тайсон?… Ось моя візитівка.
– Чудово, – відповідає Прайс і ховає картку до кишені. – У четвер?
– Не зможу, завтра лечу в Даллас, але… – Монтґомері вже відходить від столу, поспішаючи ще до когось, і тягне за собою Ніккі. – Давай наступного тижня.
Ніккі посміхається мені й опускає очі долі – там бежеві, блакитні й світло-зелені плитки перетинаються трикутниками, – наче підлога може дати відповідь чи хоч якусь підказку, навести можливу причину того, чому вона з Монтґомері.
Я ліниво розмірковую, чи не старша вона за нього і чи не загравала до мене.
– Побачимось, – каже Прайс.
– Побачимось, народе… – Монтґомері вже на півдорозі з залу. Ніккі йде за ним. Я помилявся: у неї є задок.
– Вісімсот мільйонів, – присвистує Мак-Дермотт й хитає головою.
– Що за коледж? – питаю я.
– Посміховисько, – натякає Прайс.
– Роллінз? – намагаюсь вгадати я.
– Уяви собі – Хемпден-Сідней, – каже Мак-Дермотт.
– Він паразит, невдаха й слимак, – підбиває підсумок Ван-Паттен.
– Але у нього вісімсот мільйонів, – наголошує Мак-Дермотт.
– То піди і візьми у цього карлика в рот, може, так ти замовкнеш, – каже Прайс. – Невже тебе можна аж настільки вразити, Мак-Дермотте?
– Все одно, – зауважую я, – дівчина нічого.
– Так, гаряча крихітка, – погоджується Мак-Дермотт.
– Підтверджую, – неохоче киває Прайс.
– Ну вас, – з гіркотою говорить Ван-Паттен, – я ж знаюцю дівку.
– Та невже, – стогнемо ми всі разом.
– Дай вгадаю, – кажу я. – Підчепив її в «Тунелі», так?
– Ні, – говорить він, відсьорбуючи зі своєї склянки. – Вона модель. Анорексичка, алкоголічка, знервоване стерво. Абсолютна француженка.
– Що ти верзеш, – я не розумію, бреше він чи ні.
– Поб’ємось об заклад?
– То й що, – знизує плечима Мак-Дермотт. – Я б її трахнув.
– Вона випиває літр «Столичної» за день, потім вибльовує її та випиває заново, Мак-Дермотте, – пояснює Ван-Паттен. – Цілковита алкашка.
– Цілковита дешева алкашка, – буркоче Прайс.
– Мені байдуже, – хоробро каже Мак-Дермотт. – Вона прекрасна. Я хочу її трахнути. Я хочу з нею одружитись. Хочу, щоб вона народила мені дітей.
– Господи, – каже Ван-Паттен, мало не вдавившись. – Хто хоче одружитись з дівкою, яка народить кухоль горілки з журавлиновим соком?
– Він має рацію, – кажу я.
– Ага, а ще він хоче підчепити вірменську ціпоньку на барі, – глузує Прайс. – Що, як вона народить пляшку шампанського й пінту персикового соку?
– Яка вірменська
