також говорить «ківі», а Сташ тихо, але чітко вимовляючи кожен склад – «шоколадні крихти».
Тривога на обличчі Евелін, коли вона це чує, одразу змінюється на усміхнену, добродушну маску, і вона промовляє:
– Ох, Сташе, ти ж знаєш, що у мене немає шоколадних крихт, хоча це був би екзотичний смак для шербету. Як я казала, є черімоя, кактусова груша, карамболь, тобто – кактусовий плід…
– Та знаю, я тебе почув, – відповідає він, відмахуючись від неї. – То здивуй мене.
– Гаразд, – погоджується Евелін. – Кортні? Ти мені допоможеш?
– Звісно. – Кортні підводиться, і я дивлюсь, як її підбори цокають до кухні.
– Ніяких сигар, хлопці! – вигукує Евелін.
– Я і не збирався, – каже Прайс, ховаючи сигару в кишеню пальта.
Сташ досі дивиться на суші так напружено, що це мене бентежить, і доводиться питати, сподіваючись, що він розпізнає сарказм:
– То що, воно знов поворухнулось?
Ванден виклала зі шматочків ролу Каліфорнія на своїй тарілці усміхнене обличчя, показує Сташу, питаючи:
– Ну як?
– Круто, – бурчить він.
Евелін повертається з шербетом у скляних розетках з «Одеону» і непочатою пляшкою «Ґленфіддич»,[16] яка так і лишається непочатою, поки ми їмо шербет.
Кортні йде рано – має зустрітись із Луїсом на корпоративі в «Бедламі», новому клубі в центрі міста. Сташ та Ванден теж невдовзі йдуть, «відірвати» щось десь у Сохо. Я один бачу, як Сташ бере суші зі своєї тарілки та кладе до кишені свого оливково-зеленого бомбера. Коли я кажу про це Евелін, поки дівчина кладе посуд у посудомийку, вона дивиться на мене з такою злістю, що навряд чи сьогодні у нас буде секс. Але я все одно лишаюся. Прайс теж. Він лежить на підлозі в спальні Евелін, на килимі «Обюссон» кінця вісімнадцятого століття і п’є еспресо з чашечки фірми «Сералін». Я лежу на ліжку Евелін з гобеленовою подушкою від «Дженні Бі Гуд», присмоктавшись до «Абсолюту» з соком журавлини. Евелін сидить за туалетним столиком, її чудове тіло обіймає шовковий халат від «Ральф Лорен» з білими та зеленими смугами. Вона розчісує волосся і споглядає своє відображення у маленькому дзеркальці.
– Тільки я помітив, що Сташ вирішив, наче той шматок суші, – я відкашлююсь і закінчую, – тваринка?
– Годі запрошувати своїх друзів-«митців», – втомлено каже Тім. – Набридло, що я єдиний на вечері не говорю з прибульцями.
– Це було лише раз, – відповідає Евелін, занурившись у власну безтурботну красу і уважно вивчаючи свою губу.
– В «Одеоні», не просто так, – бурмоче Прайс.
Я ліниво питаю себе, чому ж мене не запросили в «Одеон» на вечерю з митцями. Цікаво, Евелін платила за всіх? Певно, що так. І я уявляю, як Евелін, приховуючи роздратування, сидить за столом з друзями Сташа – і всі вони будують хатинки з картоплі фрі чи вдають, наче лосось на грилі
«Glanfiddich» – марка шотландського віскі.
