Переможець завжди самотнiй. Пауло Коельйо
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Переможець завжди самотнiй - Пауло Коельйо страница 14
Їй доводилося чекати своєї черги годинами, протягом яких вона читала книжки про мистецтво медитації та позитивного мислення. Нарешті опинялася перед столом, і той, хто за ним сидів, – чоловік або жінка, – не звертаючи найменшої уваги на рекомендаційні листи, відразу починали роздивлятися фотографії, не кажучи ні слова. Потім записували її ім’я та прізвище. Іноді їй пропонували пройти кастинг, але щастило один раз із десятьох. І тоді вона, з її талантом, – а Габріела не мала найменшого сумніву, що він у неї є, – опинялася перед камерою, і нахабний фотограф із брутальними манерами командував: «Тримайся вільніше, усміхнися, повернись праворуч, трохи опусти підборіддя, оближи губи».
І ось готово – зняте чергове рекламне фото про нову марку кави.
А бувало й так, що її дуже довго не кликали, й тоді Габріела почувала себе нікому не потрібною, забутою. Але з плином часу вона навчилася з цим миритися, переконувала себе в тому, що це необхідні випробування, випробування її наполегливості та віри. Вона вперто відмовлялася повірити в те, що її театральні курси, її рекомендаційні листи, її творча автобіографія, де вже було чимало невеличких ролей, зіграних у тих місцях, які нікого не цікавлять, – усе це абсолютно нічого не означає й нічим їй…
Задзвонила мобілка.
…не допоможе.
Дзвінок мобілки не втихав.
Добре не розуміючи, щó відбувається – вона мандрувала у своєму минулому, дивлячись на тютюнову крамничку та дівчинку, яка жувала шоколад, – Габріела натисла на кнопку.
Голос на тому кінці лінії повідомив, що її запрошують на проби, які відбудуться через дві години.
У Канні!
Отже, недаремно вона перелетіла через океан, зійшла з трапу в місті, де всі готелі були переповнені, зустрілася в аеропорту з іншими дівчатами, які були в такому самому становищі, як і вона (одна полька, дві росіянки, одна бразилійка), вони потім стукали в усі двері, аж поки їм не вдалося винайняти кімнатку з кухнею за астрономічну ціну. Після того як вона стільки років шукала свою долю в Чикаго, знову й знову їздила до Лос-Анджелеса в пошуках нових агентів, позувала для нових рекламних роликів і фотографій, зазнала стількох невдач, вона нарешті знайшла своє майбутнє – і воно в Європі!
Отже, через дві години?
Поїхати автобусом для неї не було ніякої можливості, бо вона не знала маршрутів. Їхній будинок стояв на вершині пагорба, й досі вона лише двічі спускалася по його досить крутому схилу – щоб рознести свої портфоліо та коли йшла на ту мало чим прикметну вчорашню вечірку. Опинившись унизу,