не залишаючи сліду. Тодішні комуністичні лідери доклали чимало зусиль, щоб домогтися визнання самбо олімпійським видом спорту і включити його до програми Московської Олімпіади 1980 року, проте самбо було визнане надто небезпечним, і комуністам не пощастило організувати міжнародні спортивні змагання з боротьби, яку вміли застосовувати тільки вони.
Тим ліпше. Позаяк самбо не набуло великого поширення, то дуже мало людей знайомі з його смертоносними прийомами. Правий великий палець Ігоря натискає на сонну артерію Олівії, і кров перестає надходити в її мозок. Водночас другою рукою він натискає на певну точку під її пахвою, що спричиняє параліч м’язів. Її тіло не смикається й не корчиться, і тепер лишається тільки зачекати дві хвилини.
Олівія ніби засинає в його обіймах. Поліційний автомобіль проїздить за їхніми спинами по тій смузі руху, що перекрита для всіх інших машин. Вони навіть не помічають парочку, яка застигла в обіймах, – цього ранку вони мають багато інших турбот: вони повинні зробити все можливе для того, щоб не допустити заторів автомобільного руху, а це таке завдання, яке ніколи не вдається виконати точно. Щойно вони також одержали повідомлення по радіо, що якийсь п’яний мільйонер розбив свою машину за три кілометри звідси.
Усе ще підтримуючи дівчину, Ігор нахиляється і другою рукою спритно зав’язує у вузол рушника, на якому були розкладені сувеніри, що їх продавала дівчина, речі досить неоковирні й позбавлені справжнього смаку. Він уміло згортає тканину, роблячи з неї імпровізовану подушку.
Переконавшись у тому, що поблизу нікого немає, він обережно забирає руку й залишає нерухоме тіло сидіти на лаві; здається, дівчина спить, але нікому невідомо, що вона бачить у своєму сні: чудовий сонячний день чи кошмар за участю свого брутального коханця.
Лише літнє подружжя бачило їх разом. І якщо поліція дійде висновку, що дівчину вбито, – в чому Ігор сумнівається, бо видимих слідів насильства на її тілі не залишилося, – то вони опишуть його як чоловіка білявого або чорнявого, значно старшого або значно молодшого, аніж він насправді є; він не має найменших причин турбуватися, люди ніколи не звертають уваги на те, щó відбувається навколо них.
Перш ніж піти, він цілує свою сплячу красуню у волосся й шепоче:
– Як бачиш, я виконав свою обіцянку. Я не вистрелив.
Не пройшовши й кількох кроків, він відчуває, як його шпигає гострим болем у голову. Це нормально: кров ринула до мозку, бо така реакція тіла, яке щойно вийшло зі стану неймовірної напруги.
Попри головний біль, він почувається щасливим. Він домігся своєї мети.
Атож, він зміг, він зумів. І його щастя було тим повнішим, що він визволив душу з тендітного тіла, неспроможного чинити опір домаганням боягузливого мерзотника. Якби ті хворобливі стосунки тривали, дівчину дуже скоро опанували б пригніченість і тривога, вона втратила б повагу до себе й усе більше підпадала б під владу свого нікчемного коханця. У них із Євою стосунки були зовсім інші. Єва завжди була спроможна ухвалювати
