рясний піт заливав обличчя, не знати чого я скрізь чухався, ніби макака.
Зрештою мій терпець урвався.
– Яне, може, до дідька цю Амазонію? Поїхали назад, га? – хрипким голосом проказав я.
Ян мовчки встав, обтрусився та пошкандибав до автостанції.
Ось так безславно завершилася моя перша вилазка в амазонські ліси. Все, на що мене стало, – це спуститися з гір у невелике містечко на самому кордоні еквадорської тропічної сельви, поблукати у ньому хвилин двадцять (це я ніби перевірив, чи все там нормально) і через силу з’їсти чотири банани. Після того, підібгавши хвіст, я дременув назад у гори. Амазонас розбив, розчавив, розтерзав мене, по суті, навіть не давши вступити у свої володіння. Попри це, закусивши губу, я подумки пообіцяв собі, що колись обов’язково повернусь в Амазонію. По-справжньому. І тоді ще побачимо, хто кого.
Але то вже буде інша пригода…
Вулкан Тунгурауа
Як не старався, проте під час підготовки Експедиції мені не вдалося відшукати хоч яку-небудь варту уваги інформацію про вулкан Тунгурауа. Достеменно я знав лише те, що палаючий велетень знаходиться десь зовсім поряд із Баньосом. Хоча краще, мабуть, сказати, що це Баньос знаходиться десь поряд із вулканом, оскільки Тунгурауа був, є і буде. А Баньос може бути, а може і не бути. Це вже як вулкану заманеться.
Насправді все, що написано про Тунгурауа на форумі «Trip Advisor», – це суха та лаконічна порада про те, що перед тим, як туди пертися, краще розпитати в когось із місцевих про активність вулкана. Гадаю, не варто й згадувати, що ні я, ні Ян нічого такого не розпитували та розпитувати не мали наміру, тож увечері передостаннього дня у Баньосі, не забиваючи голови всілякими дурницями, ухвалили одностайне рішення наступного ранку п’ястися на Тунгурауа.
Про всяк випадок я налаштувався розпитати про Тунгурауа господаря «Трансильванії». На жаль, спритного єврея на місці не було, однак за стійкою рецепції порядкувала його дружина-еквадорка.
– Чим можу допомогти, українцю? – поцікавилася вона, приязно всміхнувшись.
– Та от ми з товаришем надумали поїхати на Тунгурауа. Хотів запитати, може, порадите, як туди краще дістатися.
– Є два шляхи, – почала пояснювати еквадорка. – Перший пролягає безпосередньо схилом вулкана. Починається на сході Баньоса, а потім повертає на північ. Ось тут, – жіночка тицьнула пальцем у розкладену мною карту на столі. – Дорога сягає висоти 4000 метрів. Далі можете йти пішки, спеціального спорядження не потрібно. Якщо пощастить і небо буде безхмарним – побачите жерло. Інший шлях починається на півдні Баньоса та веде на протилежну вулканові вершину. Там у нас передавальні антени встановлено. Добиратися туди довше й важче, зате краєвиди значно кращі. Побачите вулкан у всій красі.
Я з вдячністю кивнув.
– А ви певні, що хочете побачити його? – запитала жіночка.
– Кого
