з жінкою «до тестя в гості». Рано розвідка повернулася і донесла, що вночі хтось пустив паніку, ніби з холодноярського лісу наступає три тисячі «бандитів», і «товариші» поспішно виступили з Жаботина в напрямку Смілої.
Після того бою ми з Чорнотою помінялися шаблями і стали побратимами – «кунаками». Через декілька днів хлопці, які походили із сіл по той бік залізниці, одержали відомості, що златопільська ЧК розстріляла їх родичів. Постановлюємо, щоб усі немісцеві, які мають на Україні родичів, заховували свої правдиві прізвища, а прибрали собі псевдоніми. Андрій охрестив мене Залізняком. Кажу, що буде трохи заголосне.
– Не турбуйся. Тут по селах Залізняків – як собак на ярмарку.
Якось в суботу верхівець із Мельників привіз Чорноті листа від Чучупаки, в якому той просив приїхати до нього на другий день.
– Поїдемо обидва. Познайомишся з мельничанами. На другий день виїжджаємо грушківською дорогою.
– Маємо ще час, поїдемо під Грушківку, потім завернемо понад Холодним Яром і хуторами поїдемо в Мельники. Покажу тобі дещо.
Коли проїхали проріз у валі, Андрій обернувся і глянув на вали:
– Отут в 1918 році шість братів Кошових з батьком і легендарний Рак з двома кулеметами розбили баталіон[85] німецької піхоти, яка кольоною йшла займати манастир.
– А де ті хлопці тепер?
– Рак – це був напівздичілий лісовик. Про його фізичну силу і відвагу оповідають справжні байки. Він через щось завівся був ще з царською поліцією і літо та зиму жив у лісах, маючи сховки на деревах і під землею. Селяни його не видавали. Візьме на якому хуторі харчів – і в ліс. За Центральної ради жив лєґально в селі, а за гетьмана знову завівся з державною вартою і німцями. Хоч тоді багато хлопців переховувалося в лісі, та він держався сам. Ходив озброєний, як панцирник. Коли хто з влади робив прикрості селянам, то жив лише, поки його не знайшов десь уночі Рак. Коли німці зібрали з кількох сіл контрибуцію за панське майно, то Рак пробрався вночі у грушківську цукроварню, де стояв їх штаб, вбив трьох вартових, викрав скриньку[86] з грішми і роздав їх назад селянам. На нього робили німці облави, а загинув по-дурному… Спутався з жінкою одного лісника, і той, прислідивши, заколов обох баґнетом на ліжку. А Кошові – це стара козацька родина з Івковець. Переховувалися в 1918 році від німців в Холодному Яру, а в дев’ятнадцятому спуталися з Коцуром. Пустилися на грабунки, ограбували декілька селянських підвід з Медведівки і Мельників, вбили двох холодноярців. Хлопці, якби ти бачив, як соколи! Так і видно стару козацьку кість, а гинуть чорт зна за що. Одного денікінці вбили, одного недавно большевики розстріляли, двох розстріляли холодноярці, і від їх рук не втечуть й останні.
По кількох кілометрах дорога розходиться.[87] Андрій показує нагайкою на стовп, що стоїть на рові перед роздоріжжям.
– Оце я хотів тобі показати. Такого чудернацького стовпа, певно, нема в світі другого.
Під’їжджаємо. На обрізаного молоденького ясеня насиляно через прорізи тринадцять людських черепів, які, вищиривши вперед зуби, творять ориґінальний стовп. До чола
У всіх прижитт. вид. «баталіон» упереміж із «батальон».
У всіх прижитт. вид. «скринька» упереміж із «скринка».
У вид. 1934 р.: «…по чотирьох кілометрах дорога розходиться. Вправо відходить дорога на Грушківку».
