кивнув. Його подивувала непритаманна Галлекові серйозність поведінки, якась протверезлива сила. Поглянувши на буряковий шрам від атраментової лози на підборідді Ґурні, хлопець пригадав історії про те, що це зробив Звір Раббан у рабських копальнях Харконненів на Ґ’єді Прайм. Раптом Полові стало дуже соромно, що він хай навіть і на мить засумнівався у вірності Ґурні. Пол збагнув, що появу шраму супроводжував біль – можливо, настільки ж сильний, як і той, що навіяла йому Превелебна Матір. Він прогнав цю думку – вона пронизувала їхній світ холодом.
– Певно, я справді сподівався на якусь гру сьогодні, – сказав Пол. – Надто багато серйозного навколо останнім часом.
Галлек відвернувся, щоб приховати емоції. Щось пекло йому очі. У ньому, неначе нарив, жив біль – усе, що зосталося від якось утраченого вчора, яке час відрізав від нього.
«Як скоро хлопчикові доведеться стати чоловіком, – подумав Галлек. – Як скоро доведеться йому подумки прочитати цю угоду, яка закликає до жорсткої обережності й безапеляційно вимагає заповнити рядок: „Назвіть ваших найближчих родичів“»[20].
Не обертаючись, Галлек промовив:
– Я відчував, що тобі хотілося погратися, хлопче, і нічого у світі мені не хотілося, окрім як приєднатися до твоїх ігор. Однак ми більше не можемо гратися. Завтра ми рушаємо на Арракіс. Арракіс справжній. Харконнени справжні.
Пол підняв рапіру вертикально вгору, торкнувся нею лоба.
Галлек повернувся, побачив салют і відповів на нього кивком. Жестом указав на тренувальний манекен.
– Тепер попрацюємо над твоїм часочуттям. Покажи мені, як ти даєш собі раду з цим підступним одороблом. Я керуватиму ним звідси. Так я краще бачитиму всі твої дії. Попереджаю: сьогодні я використаю нові прийоми. Від ворога подібних попереджень ти не діждешся.
Пол став навшпиньки, щоб заспокоїти м’язи. Раптом він повністю усвідомив, що його життя почало різко змінюватися. Хлопець підійшов до манекена, ткнув вістрям рапіри вимикач на його грудях і відчув, як захисне поле відштовхнуло клинок.
– En garde[21]! – дав команду Галлек, і манекен пішов в атаку.
Пол активував щит, відбив удар, завдав контрудару.
Галлек, маніпулюючи приладами, пильно стежив за поєдинком. Його свідомість, здається, розщепилася надвоє: одна частина зосередилася на потребах бою, а друга – витала у хмарах.
«Я – добре вирощене фруктове дерево, – подумав він. – Повне стиглих почуттів і здібностей. Усіх їх мені прищепили – усі вони визрівали для когось іншого».
Чомусь він пригадав молодшу сестру – її мініатюрне обличчя так яскраво сяяло в пам’яті. Однак вона давно померла – у домі насолод для харконненівських солдатів. Вона любила фіалки… чи, може, то були маргаритки? Ґурні не зміг пригадати. І це його гнітило.
Пол відбив повільний випад манекена, піднявши ліву руку в entretisser[22].
«Розумне чортеня! – подумав Галлек, захоплений тепер вишуканістю рухів Пола. – Він тренувався
Формулювання з документів для заповіту.
До бою! (
Вид захисного удару, від фр. «переплітати».
