спостерігав за Полом, який прилаштовувся до сторінок, і подумав: «Це я так власну совість рятую: даю йому релігійну втіху, перш ніж зрадити. І все ж таки зізнаюся собі, що він зможе піти туди, куди мені зась».
– Певно, її виготовили ще до фільмокнижок, – сказав Пол.
– Вона дуже стара. Але нехай це буде нашою таємницею, гаразд? Твої батьки можуть подумати, що ця річ надто цінна для такої юної людини, як ти.
А насправді Юе подумав: «Його матір точно зацікавиться моїми мотивами».
– Гаразд… – Пол закрив книгу, тримаючи її в руці. – Якщо вона настільки цінна…
– Виконай примху стариганя, – сказав Юе. – Мені подарували її, коли я був зовсім юним. – А сам подумав: «Я маю захопити його розум і пробудити жадібність». – Розгорни її на чотириста шістдесят сьомій калімі[23], де сказано: «З води бо все життя починається»[24]. На краю обгортки є маленька мітка, що вказує на це місце.
Пол обмацав палітурку та відчув дві зазубрини: одну глибшу, а другу – дрібнішу. Він натиснув на дрібнішу – і книга розгорнулася на його долоні, а збільшувальне скло опинилося на потрібному місці.
– Прочитай уголос, – сказав Юе.
Пол облизнув губи та прочитав:
– Замислись над тим фактом, що глуха людина не може чути. Якою ж тоді глухотою наділені ми всі? Яких чуттів бракує нам, що ми не бачимо й не чуємо світ довкола себе? Що ж навколо нас не дозволяє…
– Годі! – гарикнув Юе.
Пол замовк на півслові та вражено підвів очі.
Юе заплющив очі, намагаючись повернути собі стриманість. Яке збочення змусило книгу розгорнутися саме на улюбленому абзаці моєї Ванни? Він розплющив очі та побачив, що Пол витріщається на нього.
– Щось не так? – запитав Пол.
– Вибач, – відповів на те Юе. – Це був улюблений уривок… моєї… покійної дружини. Я думав, ти прочитаєш інший. Бо цей викликає… болючі спогади.
– Тут було дві відмітини, – сказав Пол.
«Звісно, – подумав Юе. – Ванна позначила свій уривок. Пальці юнака чутливіші за мої, тому знайшли її мітку. Це випадковість, не більше».
– Книга може виявитися цікавою для тебе, – сказав Юе. – У ній міститься багато історичної правди та не менше правильної етичної філософії.
Пол подивився на крихітну книгу в долоні – така маленька річ. І так, у ній була таємниця… щось трапилося, доки він із неї читав. Юнак відчув, як щось штовхає його до жахливого призначення.
– Твій батько може прибути сюди будь-якої миті, – сказав Юе. – Сховай книгу та почитай на дозвіллі.
Пол торкнувся до краю, як Юе й показував йому. Книга сама згорнулася. Хлопець поклав її в жакет. Тієї миті, коли лікар гарикнув на нього, Пол злякався, що чоловік вимагатиме повернути книгу.
– Дякую за ваш дар, лікарю Юе, – дуже офіційно промовив Пол. – Це буде нашою таємницею. Якщо є дар або послуга, які я можу зробити для вас, не
Каліма – декларація віри в ісламі.
Парафраза на 21-шу суру Корану, відому як Аль-Анбія (вірш 30).
