розташувалися вбиральні. Вона обминула їх, як завжди. Джини гуляють там весілля, і той, хто глупої ночі потурбує їх, стане калікою до самого Судного дня та буде проклятий аж до сьомого коліна. Оскільки користуватися нічним горщиком кахья не любила ще дужче, ніж ходити поночі до вбиральні, то після сутінків стара уже нічого не їла і не пила, щоб тіло її не підвело.
Збентежена, вона підійшла до вуличної брами. Від трьох речей у житті вона не очікувала добра: від чоловіка, який запродав свою душу Шайтану, від жінки, яка пишається своєю вродою, і від таких нічних новин, які не можуть дочекатися ранку.
Невдовзі коляска зупинилася по той бік високого муру. Кінь форкнув, почулися важкі кроки. Кахья відчула у повітрі запах поту – чи то кінського, чи людського, точно сказати не могла. Старій не терпілося дізнатись, хто ж це примчав серед ночі.
Спочатку їй було потрібно сім разів повторити суру Аль-Фаляк:[9] «Шукаю захисту в Господа світанкової зорі від зла Його творінь і від зла темряви, коли вона настає, і від зла чарівниць, що дмухають на вузли…»
Тим часом невідомий посланець стукав у двері. Ввічливо, проте наполегливо. Такий стукіт може перейти в різке грюкання, якщо якийсь короткий час лишити його без відповіді, – і справді, скоро так і сталося. Слуги, які щойно попрокидалися, побігли в сад одне за одним, із лампами в руках, накидаючи хустки поверх нічного вбрання. Не в силах довше зволікати, кахья промовила: «Бісміллях аль-Рахман аль-Рахім!»[10] – і відімкнула засув.
Незнайомець постав перед нею, коли місяць ковзнув за хмари. Кремезний, присадкуватий, судячи з розрізу очей, татарин. У нього на перев’язі висіла шкіряна фляга, чоловік тримався зухвало, але насупив брови, не приховуючи роздратування, що стільки людей на нього витріщається.
– Я прибув із палацу, – оголосив він без потреби гучно.
Запала тиша – аж ніяк не привітна.
– Мені треба поговорити з вашим господарем, – сказав посланець.
Чоловік розправив плечі й зібрався увійти в дім, аж тут кахья підняла руку, зупиняючи його:
– Чи з правої ноги ви заходите?
– Що?
– Переходячи цей поріг, вам годиться переступати його спочатку правою ногою.
Посланець подивився на свої ноги, немов злякавшись, що вони кудись втечуть, потім зробив обережний крок. А зайшовши, проголосив, що його прислав сам султан у надзвичайно терміновій справі, хоча йому й не було потреби казати це вголос – усі й так розуміли.
– Мені наказали привезти до палацу Головного архітектора султана, – додав він.
Кахья затремтіла і зблідла на лиці. Жінка прокашлялася – її рот був повний таких слів, які вона промовити не могла. Вона б охоче сказала цьому гінцю, що не може турбувати пана, який і так дуже мало спить. Але, звісно, такого жінка не сказала, а натомість пробурмотіла:
– Почекайте тут.
Вона
Інша назва цієї сури – «Світанкова зоря». (
Ім’ям Аллаха Милостивого, Милосердного!
