якого додавався легкий гострий аромат – може, горіла в’язова деревина. Чи походив він від султана, чи від Сінана, чоловік не міг зрозуміти. У паніці Джахан знову вклонився, торкаючись чолом підлоги. Почув, як султан зітхнув, наче шукав, що іще сказати. Але не промовив нічого. Натомість султан наближався і наближався до нього, затуляючи світло свічок. Під його поглядом Джахан здригнувся. Серце у нього на мить завмерло у грудях. Чи запідозрив султан, що він таємно проник цієї ночі у двір палацу? Джахан відчув, як очі падишаха міряють його ще якусь мить, не більше, – і відтак султан пішов геть, а за ним – візири і варта.
Ось так у місяці грудні на початку Рамадану 1574 року Сінан як Головний двірський архітектор і його учень Джахан, який не мав би бути присутній на цій зустрічі, а все ж там опинився, отримали завдання збудувати в садах Ая-Софії гробницю – досить велику і гарну, щоб у ній помістилися п’ятеро юних шах-заде – братів султана Мурада, але не настільки велику й помітну, щоб нагадати кому-небудь, як їх за його наказом задушили шовковим шнуром у ту ніч, коли Мурад зійшов на трон.
Але жоден із присутніх не міг передбачити, що минуть роки – і по смерті султана Мурада в іншу подібну ніч, коли стогнатиме вітер і сполошаться тварини в звіринці, його власних синів – усіх дев’ятнадцятьох – задушать шовковою тятивою, щоб не пролити їхньої шляхетної крові, і, за примхою долі, поховають у тому самому місці, збудованому архітектором і його учнем.
До зустрічі з учителем
Пророк Якуб мав дванадцять синів, пророк Іса мав дванадцять учнів. Пророк Юсуф, історія якого оповідається у дванадцятій сурі Корану, був улюбленим сином свого батька. Дванадцять хлібин клали юдеї на столи. Дванадцять золотих левів охороняли трон царя Сулеймана.[13] До трону вело шість сходин, але оскільки той, хто підіймається, також має потребу спускатися, то підйом і спуск разом дають дванадцять сходин. Дванадцять головних вір ходять землями Індостану. Дванадцять імамів стали наступниками пророка Мухаммада, як вчать шиїти. Дванадцять зірок оздоблюють вінець Мар’ям.[14] І хлопчикові на ім’я Джахан ледве виповнилося дванадцять років, коли він уперше побачив Стамбул.
Худенький, засмаглий і жвавий, наче рибина посеред річки, Джахан, як для свого віку, був досить дрібним. Немов додаючи йому зросту, на голові його стирчала густа кучма чорного волосся – наче то сиділа якась істота, що жила своїм власним життям. Тому, хто дивився на хлопчика, передусім впадало в око його волосся. Потім – вуха, кожне завбільшки з кулак горлоріза. Але мати казала йому: «Колись дівчат зачаровуватиме твоя ясна усмішка і єдина ямочка на лівій щоці – немовби пекар притиснув пальцем м’яке тісто». Ось так казала його мати і в цьому не сумнівалася.
Губи, червоні, немов пуп’янок троянди, волосся – блискуче, мов шовк, стан, такий стрункий, ніби вербова гілка. Жвава, немов газель, сильна, як буйвіл, із солов’їним голосом, яким вона співатиме колискові своїм діточкам, а не правитиме пустопорожні теревені, й ніколи не сперечатиметься з чоловіком. Ось такої нареченої мати бажала б йому, якби була жива. Але вона померла. Лікар казав,
Названі особи відомі християнам відповідно як Яків (Старий Заповіт), Ісус Христос, Йосиф (Новий Заповіт), цар Соломон.
Марії.
