би то була добра новина, інш’Аллах.
Тримаючи таз, ллючи з глека воду, щоб господар умився, допомагаючи йому вдягтися, хлопець почувався дуже поважною особою. Сінан одягнув світлу сорочку, каптан – не один з нових, а старий, брунатний, теплий і оторочений хутром. Утрьох вони спустилися сходами.
Гонець схилив голову, коли побачив їх:
– Прошу пробачення, що потурбував вас, ефенді, але мені наказано привезти вас до палацу.
– Свої обов’язки слід виконувати, – відказав Сінан.
Кахья втрутилася у розмову:
– Чи може хлопчик супроводити господаря?
Гонець звів догори брову і подивився просто на Сінана:
– Мені наказано привести вас і нікого більше.
Гнів, наче жовч, підступив до рота кахьї. Вона була готова його виплеснути, коли б Сінан не поклав їй заспокійливо руку на плече і не запевнив:
– Зі мною все буде гаразд.
Архітектор і гонець вийшли в ніч. Навколо не видно було жодної живої істоти, навіть безпритульного пса, що їх Стамбулом бігало чимало. Щойно Сінан сів у коляску, гонець замкнув двері та скочив на місце поряд із візником, який не проронив ані слова. Коні рушили з місця – і невдовзі коляска, підскакуючи та похитуючись, уже мчала сірими вулицями.
Щоби приховати своє хвилювання, Сінан відсунув завіси, якими були запнуті вікна, і став дивитися назовні. Вони мчали кривими вуличками, під печально схиленим гіллям дерев, і він думав про людей, які сплять у своїх оселях: багаті – у своїх конаках,[11] убогі – в тісних хатинках. Вони проїхали юдейський квартал, потім вірменський, відтак – грецький і левантинський.[12] Дивився на церкви, яким було заборонено мати дзвони, синагоги із квадратними двориками, мечеті під бляшаними дахами, на саманні й дерев’яні будиночки, які посхилялися один до одного, наче шукаючи розради. Навіть пани часто мешкали у будинках із погано випаленої цегли. Сінан уже втисячне замислився, як місто, настільки прекрасне, може бути захаращене такими невдалими будівлями.
Урешті під’їхали до палацу. У кінці першого внутрішнього двору коляска зупинилася. На допомогу прибігли палацові скороходи, вправні та вишколені. Сінан і посланець пройшли в Середню браму, куди дозволяли в’їжджати верхи лише самому султану. Вони проминули мармуровий фонтан, який м’яко світився у темряві, немов істота з якогось іншого світу. Удалині похмурими велетнями бовваніли павільйони на березі моря. Після нещодавнього розширення гарему і ремонту султанських кухонь Сінан добре знав ці місця. Раптом він зупинився, побачивши, що з глибокої темряви на нього дивляться якісь очі. То була газель. Великі, ясні, вологі очі. Були тут й інші тварини: павичі, черепахи, страуси, антилопи. Усі вони, з причини, недоступної його розумінню, у таку пізню пору не спали й були чимось стривожені.
Повітря було свіже, прохолодне, дихало миртом, чемерником і розмарином. Увечері пройшов дощ, і трава пружно вгиналася під ногами. Варта розступилася,
Левантинці на Близькому Сході того часу були змішаною групою населення, здебільшого італійського, рідше французького походження, вони сповідували римо-католицизм.
