в стіко. За те вже кожна знає, що як почались вони уже у неї, то через місяць, як раз у ті самі порі будуть знов і так усю жизнь, поки зістаріється людина… Як у якої, то за день або ближче перед циганами болить живіт. Це вже знають. А ще молоде яке воно, само не вгадав і по-жалується матери на живіт, то мати зараз каже: «Та то воно у всякої людини, дочко!»[161].
Дівчина з Малоросії. М. К. Бодаревський
Оскільки досить часто місячні вважалися за щось непристойне і сороміцьке, у народі вірили, що святі жінки не мають місячних. Саме тому клімактерій досить часто сприймався селянками як бажаний[162], адже вони ніби поверталися у стан, у якому перебували до прокляття Богородицею[163]. У такому разі казали, що «помили руки», адже після клімактерію мати стосунки з чоловіком вважалося непристойним[164].
Цікаву інформацію знаходимо у матеріалах Марка Грушевського, де йдеться про народне переконання, ніби у «чесної» дівчини влітку місячних не буває, а є вони тільки у жінок: «жнивами місяців з три нема циганів у дівок; а у которої є і жнивами, так це погане зілля, то то така вже вона и дївка. Тіко звання, що дівка, а вона вже пряма молодиця, тіко не пов’язана ще. От дурить! А чого-ж то воно, Що у чесної, доброї ще дївки та в жнива не буває, а вже аж під осінь одкривається! На що вже Настя яка була, а і в неї не було в жнива. Бог уже так устроїв. Кажуть ще, що є і такі, що і не «прогуляні» (з «калиною»), а перуть ся і в жнива, але я таких не знаю і мені здається, що то тіко дурять, що то дївки, а воно вже казна що не дївка. Та і мати таке було кажуть, що то вже не дівка, як жнивами в неї є. Хай і важко робить, хай хоч і як, а влітку не буває у дівчат цього лиха. І в нас і в усіх то так було: як жнива, то ми і не перемось жадна з нас. І в наймичок моїх цілі жнива бува чисто. Так само буває і у великий мороз»[165]. Імовірно, таке вірування виникло через уявлення про місячні як ознаку, притаманну лише «нечистим» жінкам, а «чистими» вважалися малі дівчатка, незаймані дівчата та старі жінки.
Між тим заміжні жінки не приховували свого стану й досить часто ходили з плямами на сорочці[166]. Цей факт широко підтверджується і сучасними інформаторами: «Ще й моя мати, як ходила, то я дівилася, шо вона, де врєзалас?! Оце ходить, а штанов не було, а та сорочка заляпана, а я знаю, так як заре, побачила, та й думаю: «Ото мати шось урізала, в кров’є, ногу врєзала чи стегно». – А не соромились, так ходить? Тож видно! – Нє, текло, куди бачило»[167]; «Так і ходили. В полотняній сорочці. (А не соромились?) Господь його знає! Як була така житка. Таке врем’я було»[168]; «Да, ото так і ходили без трусов, без нічого, не було трусов, ото сорочечку зашпилиш, так щоб воно не капало кругом. Протікає, ходили такі задрипані. Зараз, бачите, всякі є, а тоді якось і не було, шмаття якесь подложеш і всьо»[169]; «Колись не окуратно було – тепер окуратнєй. І з за`аду, і з переду захвойдана сорочка… До це добре, як ти в сподніце,
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 71.
Талько-Грынцевич Ю. Д. Народное акушерство в Южной Руси. – С. 18–19.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 83.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 74–75.
Кабакова Г. И. Антропология женского тела в славянской традиции. – С. 194.
Спр. Колодюк-1. Матеріали, записані в с. Бовсуни Лугинського р-ну Житомирської обл. // ДНЦЗКСТК, ф. Лугини-2005: Матеріали комплексної історико-етнографічної експедиції до Лугинського району Житомирської області (листопад 2005 р.). – Арк. 8.
Спр. Колодюк-5. Матеріали, записані в с. Червона Волока Лугинського р-ну Житомирської обл. // ДНЦЗКСТК, ф. Лугини-2005. – Арк. 13.
Спр. Колодюк-8. Матеріали, записані в с. Млини Овруцького р-ну Житомирської обл. // ДНЦЗКСТК, ф. Лугини-2005. – Арк. 34.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 43.
