з найкращих районів міста, членством у клубах «Грандв’ю голф» та «Кантрі клаб», розкішними машинами й відпустками у п’ятизіркових готелях. Тим, що вони змогли відправити Анну до приватної школи для дівчат, потім до престижного університету. Що старшим стає батько Анни, то більше йому подобається вдавати, що це він заробив усі ті гроші, але це не так. Він запишався. Став самозакоханим.
Коли Анна «зійшлася» з Марко, її батьки поводилися так, ніби наближається кінець світу. Марко був квінтесенцією поганого хлопчика. Він був небезпечно привабливим – білолиций як на італійця, темноволосий, задумливі очі – він дещо скидався на бунтівника, особливо коли не голився. Та коли він побачив Анну, в його очах засвітився теплий вогник, а усмішка в нього була на мільйон. І коли він кликав її «маленька», їй було несила опиратися. Вечір, коли він уперше з’явився в будинку її батьків, щоб забрати її на побачення, став одним із визначальних моментів її юності. Їй було двадцять два. Її мати розповідала їй про милого хлопця, юриста, сина друзів родини, який був зацікавлений у зустрічі з нею. Анна нетерпляче пояснила, що вона вже зустрічається з Марко.
– Так, але… – сказала мати.
– Що але? – запитала Анна, схрестивши руки на грудях.
– Ти ж не ставишся до нього всерйоз? – сказала мати.
Анна досі пам’ятає вираз обличчя матері. Розгубленість, зніяковіння. Мати думала про те, як це взагалі виглядатиме. Як вона пояснить своїм друзям, що її донька зустрічається із хлопцем, який і сам ніхто, і звати його ніяк, який працює барменом в італійському ресторані й ганяє на мотоциклі. Її мама забула про диплом бізнес-факультету, який Марко отримав у тому ж університеті, який батьки Анни вважали достатньо хорошим для своєї доньки. Їх не захоплювало те, як він працював ночами заради навчання. Може бути, що жодної більш гідної людини для їхньої маленької донечки просто не існувало.
А потім – бездоганне видовище – Марко на своєму «Дукаті», що гарчить, немов розлючений тигр, під’їжджає до батьківського будинку Анни, звідки вона випливає просто в його обійми, за чим її мама спостерігає з-поза фіранок. Він міцно цілує її, лишаючись верхи на мотоциклі, й передає їй вільний шолом. Вона залазить на байк і вони з ревінням несуться геть, шліфуючи дрібні, педантично впорядковані камінці виплесками пробудженої енергетики. Саме в той момент вона вирішила, що закохалася.
Але ми не лишаємося двадцятидворічними назавжди. Ми виростаємо. Все змінюється.
– Я хочу зателефонувати мамі, – повторює Анна.
Стільки всього відбулося, невже вони повернулися додому, до порожньої колиски, лише годину тому?
Марко бере слухавку й передає їй, потім повертається на канапу й складає руки на грудях – він здається напруженим.
Анна набирає номер. Вона починає плакати, не встигнувши навіть натиснути на всі цифри. Йдуть гудки, мати відповідає.
– Мам, – каже Анна, і слова її перетворюються на суцільне схлипування.
– Анно?
