на нього дивиться. Тільки він звертає увагу на Марко. Марко умисно ігнорує його, хоча, можливо, й не варто було цього робити. Марко знає, що він підозрюваний. Детектив увесь час на щось натякає, відколи з’явився тут. Марко почув, як офіцери в будинку шепотілися про виклик собак. Він не дурний. Не було би потреби викликати собак, якби вони не підозрювали, що Кору вбили в будинку. Поліція вочевидь вважає, що вони з Анною вбили дитину.
Нехай собі приводять собак – він не боїться. Можливо, поліція постійно стикається з тим, що батьки вбивають своїх дітей, але він би ніколи не завдав шкоди своїй доньці. Кора для нього – усе. Вона була єдиним промінчиком світла в його житті, єдиним нескінченним джерелом радості, особливо протягом останніх кількох місяців, коли Анна дедалі глибше впадала в депресію, втрачаючи себе. Здається, його дружина стала цілком чужою. Що сталося із вродливою привабливою жінкою, з якою він одружився? Усе спаскудилося. Але їм із Корою було добре удвох, вони перечікували разом, чекали, коли мама повернеться до нормального стану.
Батьки Анни тепер зневажатимуть його ще сильніше. Вони швидко пробачать Анні. Вони здатні пробачити їй майже все – навіть те, що вона лишила дитину якомусь хижакові на поталу, навіть це. Але йому – йому вони ніколи, ніколи не пробачать. Вони стоїчно переживатимуть цю катастрофу – вони завжди поводяться стоїчно, на відміну від їхньої емоційної доньки. Можливо, вони можуть навіть застерегти Марко та Анну від їхніх помилок. Цього вони прагнуть найбільше. Навіть зараз він бачить, що батько Анни дивиться понад голови Анни та її матері, насупившись так, що між бровами залягла глибока борозна, і зосередившись на проблемі, на проблемі, створеній Марко, – на тому, як її розв’язати. Думаючи про те, як йому прийняти цей виклик і вийти із ситуації переможцем. Можливо, він зможе перевершити Марко ще раз, коли це дійсно багато важить. Марко зневажає свого тестя. Це взаємно.
Але єдине, що зараз має значення, – це повернути Кору. Решта – пусте. На думку Марко, це складна невротична родина, але вони всі люблять Кору. Він зморгує сльози, які знову підступили до очей.
Детектив Ресбак зауважив прохолоду в стосунках батьків Анни та їхнього тестя. У більшості випадків подібні бар’єри розмиваються у скрутних ситуаціях, хай навіть ненадовго. Але це не просто скрутна ситуація. Це історія, в якій батьки начебто залишили дитину вдома саму і останню викрали. Спостерігаючи за тим, як родина скупчилася на канапі, він одразу розуміє: батьки не звинувачуватимуть ні в чому свою обожнювану донечку. Чоловік же буде цапом-відбувайлом – усю провину звалять на нього, справедливо це чи ні. І скидається на те, що він про це знає.
Батько Анни встає з канапи та підходить до Ресбака. Він високий, широкоплечий, із коротким сталево-сивим волоссям. У ньому спостерігається якась упевненість, що межує з агресією.
– Детективе?
– Детектив Ресбак, – підказує той.
– Річард Драйз, – каже чоловік, простягаючи детективові руку.
– Розкажіть, що ви робите для того, щоб знайти мою онуку, – чоловік говорив тихо, але владно;
