тіла цю справу розв’язати буде непросто. Але жодні батьки не покладуть дитину в багажник із добрими намірами. Якщо там знайдуть сліди зниклої дитини, він подбає про те, щоб її батьки згнили в пеклі. Якщо робота Ресбака чогось його й навчила, так це тому, що люди здатні майже на все.
Ресбак свідомий того, що дитина могла зникнути у будь-який час до вечірки. Він ще детально розпитає батьків про те, що вони робили напередодні, йому слід визначити, хто ще, крім батьків, останнім бачив дитину живою. Але він дізнається. Можливо, до матері приходила помічниця або ж прибиральниця чи сусідка – бодай хтось, хто бачив дитину живою та здоровою раніше того ж дня. Він визначить час, коли дитина точно була жива, і відштовхуватиметься від цього. Оці ввімкнені радіоняні, щопівгодинне чергування під час обіду в сусідів, виведений з ладу датчик руху, відчинені парадні двері – усе це може бути майстерною вигадкою, містифікацією батьків, спланованою для того, щоб забезпечити їм алібі й заплутати поліцію. Вони могли вбити дитину в будь-який час того ж дня – умисно чи випадково – покласти її до багажника та спекатися тіла ще до вечірки в сусідів. Або ж, якщо вони мислили ясно, то могли не покласти її до багажника, а посадити в автокрісло. Мертва дитина зовні не дуже відрізняється від заснулої. Залежить, звісно, від того, як її вбили.
Ресбак знав, що він цинік. Коли він починав, то не був таким.
Він наказав Дженнінґзу:
– Викликай собак, тренованих на пошук трупів.
Розділ 4
Ресбак повертається до будинку, а Дженнінґз приєднується до поліцейських на вулиці. Ресбак бачить, що Анна схлипує на краю канапи, а співробітниця поліції сидить поряд із нею, поклавши руки їй на плечі. Марко поряд немає. Відчувши запах кави, Ресбак проходить на кухню, розташовану вглибині довгого вузького будинку. Кухню, вочевидь, перебудували, і відносно нещодавно. Тут усе зроблено за вищим розрядом, починаючи від білих шафок і закінчуючи дорогою технікою на гранітних стільницях. Марко перебував на кухні, стоячи біля кавоварки з похиленою головою і чекаючи, доки приготується кава. Він підвів очі, коли Ресбак зайшов, а потім знову похилив голову, вірогідно, ніяковіючи за своє намагання протверезіти у такий спосіб. Западає незручна тиша. Марко тихо, не зводячи очей із кавоварки, запитує:
– Як вважаєте, що з нею сталося?
Ресбак відповідає:
– Поки не знаю. Але з’ясую.
Марко витягає кавник і наливає каву в три порцелянові чашки, що стоять на ідеально чистій кам’яній поверхні кухонної стійки. Ресбак помічає, що руки Марко тремтять, коли він наповнює чашки. Марко пропонує одну з них детективу, і той вдячно її приймає.
Марко йде з кухні до вітальні з двома іншими чашками.
Ресбак дивиться йому вслід, подумки готуючись до майбутніх подій. Викрадення дітей завжди складні для розслідування. По-перше, вони привертають увагу ЗМІ. По-друге, майже ніколи не закінчуються добре.
Він знає, що йому доведеться тиснути на цю пару. Це частина роботи.
