впевненості:
– Сьогодні вночі, між пів на першу й пів на другу, нашу прекрасну маленьку донечку Кору викрала з її ліжка невідома особа чи особи. – Він робить коротку паузу, щоб зібратися. З натовпу не долинає жодних звуків. – Їй півроку. В неї біляве волосся та блакитні очі, вага приблизно шістнадцять фунтів. На ній одноразовий підгузок і простий світло-рожевий комбінезон. З ліжка зникла також її біла ковдра.
– Ми любимо Кору понад усе. Ми хочемо повернути її. Ми звертаємося до того, хто її забрав, хто б ви не були, будь ласка, будь ласка, поверніть її цілою та неушкодженою. – Марко переводить погляд із папірця на людей. Він плаче й має перерватися, щоб витерти сльози. Анна стиха схлипує поряд із ним, вдивляючись у море облич.
– Ми й не маємо уявлення, хто й навіщо викрав нашу безневинну дитину. Ми просимо вас про допомогу. Якщо ви щось бачили або чули, будь ласка, повідомте поліції. Ми готові запропонувати значну винагороду за інформацію, яка допоможе в пошуках нашої дитини. Дякуємо.
Марко повертається до Анни, і вони падають одне одному в обійми під блискотіння спалахів.
– Назвіть розмір винагороди! – вигукують із натовпу.
Розділ 7
Ніхто не розуміє, як можна було таке пропустити, але невдовзі після закінчення прес-конференції на ґанку до детектива Ресбака підходить поліцейський, тримаючи двома пальцями вдягненої в рукавичку руки світло-рожевого комбінезончика. Погляди всіх, хто є в кімнаті: детектива Ресбака, Марко, Анни та її батьків – Еліс і Річарда – приростають до цього предмета.
Ресбак зривається з місця:
– Де ви це знайшли? – збуджено запитує він.
– О! – виривається в Анни. Усі переводять погляд із поліцейського на неї. Вона стала мертво-блідою на вигляд. – Це було в кошику для білизни в дитячій кімнаті? – допитується Анна, підводячись.
– Ні, – каже поліцейський, – це було під подушкою сповивального столика. Ми пропустили його під час першої перевірки.
Ресбак страшенно роздратований. Як можна було таке пропустити!?
Анна червоніє, їй, здається, ніяково:
– Пробачте. Я, мабуть, переплутала. Кора була в ньому ввечері. Я перевдягнула її після останнього годування. На цей комбінезончик вона відригнула. Я вам покажу.
Анна робить крок у бік офіцера й простягає руку, щоб дістати костюмчик, але він відступає назад, від неї.
– Не чіпайте, будь ласка, – каже він.
Анна повертається до Ресбака.
– Я зняла з неї цей та вдягла її в інший. Я думала, що кинула цей комбінезон у кошик для білизни біля сповивального столика.
– Тож опис тепер не збігається? – уточнює Ресбак.
– Так, – визнала Анна, виглядає вона спантеличено.
– То у що ж насправді вона була вдягнена? – Помітивши, що Анна не наважується відповісти, Ресбак повторює: – У що вона була вдягнена?
– Я…
