– бурмоче Ресбак, занотовуючи прізвище у своєму невеличкому записнику.
– У багатьох матерів буває післяпологова депресія, детективе, – виправдовується Анна. – Це досить розповсюджена проблема.
Детектив якось двозначно киває.
– А що із дзеркалом у ванній? Можете розповісти, що сталося?
Анна червоніє та зніяковіло дивиться на детектива.
– Це я розбила, – зізнається вона. – Коли ми прийшли додому й побачили, що Кори немає, я грюкнула по дзеркалу кулаком, – вона показує свою забинтовану руку. Це мама промила, продезінфікувала та перев’язала її. – Я була засмучена.
Ресбак киває, знову щось занотовує.
За словами батьків, востаннє дитину бачили живою інші люди, окрім них, о другій пополудні, у день викрадення, коли Анна забігла за кавою в «Старбакс» на розі. Анна сказала, що дитина не спала, а, сидячи у візочку, посміхалася й смоктала пальчики, і бариста помахав їй.
Ресбак заходив у «Старбакс» раніше того ранку й поговорив із тим самим баристою, в якого вже, на щастя, почався робочий день. Він пам’ятав Анну й дитину у візочку. Та скидалося на те, що більше ніхто не міг підтвердити, що в п’ятницю після другої дитина була жива.
І тепер Ресбак запитує:
– Що ви робили після того, як узяли каву в «Старбаксі»?
– Я повернулася додому. Кора була неспокійна – з нею це часто буває після обіду – тож я гуляла з нею довкола будинку, багато тримала її на руках, – каже Анна. – Я намагалася вкласти її поспати, але вона ніяк не засинала. Тож я знову взяла її на руки й гуляла з нею туди-сюди подвір’ям.
– А що було потім?
– Я займалася цим, поки не прийшов Марко.
– Це до котрої? – питає Ресбак.
Марко відповідає:
– Я прийшов додому близько п’ятої. Звільнився трохи раніше, тому що була п’ятниця і ми збиралися на вечірку.
– А далі?
– Я забрав Кору в Анни і відправив Анну поспати нагорі.
Марко то відхиляється на канапі, то ковзає вгору-вниз долонями по ногах. Часом починає сіпати ногою. Він не знаходить собі місця.
– У вас є діти, детективе? – запитує Анна.
– Ні.
– Тоді ви не розумієте, наскільки це може виснажувати.
– Ні. – Детектив змінює своє положення у кріслі. Вони усі вже стомилися. – О котрій ви пішли на вечірку до сусідів? – далі запитує Ресбак.
– Приблизно о сьомій, – відповідає Марко.
– І що ви робили між п’ятою та сьомою?
– Нащо ви це питаєте? – обурюється Анна. – Хіба це не марнування часу? Я думала, ви тут, щоб допомагати!
– Я маю знати, як усе було. Будь ласка, відповідайте якомога точніше, – спокійно каже Ресбак.
Марко простягає руку й кладе своїй дружині на стегно, ніби намагаючись заспокоїти. Він каже:
– Я бавився з Корою, поки Анна спала. Нагодував її кашкою. Анна встала десь о шостій.
Анна глибоко вдихнула:
– А потім ми почали сваритися
