Хтось прибрав із підлоги блювотиння. Брудний одяг дитини перемішаний із одягом дорослих, але Анна відбирає всі дитячі речі й відкладає їх убік.
Нарешті вона каже:
– М’ятно-зелений із зайчиком на грудці.
– Точно? – питає Ресбак.
– Має бути він, – виснажено відповідає Анна. – Тільки його не вистачає.
Криміналісти не знайшли майже нічого, що збігалося б з інтервалом викрадення Кори. Поліція не виявила жодних доказів того, що в кімнаті Кори чи в будинку взагалі була стороння людина. Не було навіть найменшого натяку на докази – жодного відбитка пальців, жодної волокнини, що могла б указувати на злочинця. У будинку, здається, не було нікого, окрім них самих, батьків Анни та їхньої прибиральниці. Їм усім довелося, переступивши через власну гідність, здати відбитки пальців. Ніхто всерйоз не вважав, що літня філіппінка-покоївка могла викрасти дитину. Проте її та всю її велику родину також ретельно перевірили.
Надворі, однак, дещо таки знайшли. У гаражі було виявлено відбитки шин, які не збігаються з відбитками «Ауді» подружжя Конті. Ресбак ще не повідомив цієї інформації батькам викраденої дитини. Це, в поєднанні зі словами сусідки, яка бачила машину, що їхала вулицею о 00:35, поки що єдине, за що можна вхопитися в цьому розслідуванні.
– Можливо, вони були в рукавичках, – каже Марко, коли детектив Ресбак повідомляє їм про відсутність будь-яких фізичних доказів проникнення в будинок.
У цей час ранок уже почав переходити в день. Анна та Марко знесилені. У Марко, можливо, ще тривало похмілля. Але вони навіть не думають про відпочинок. Батьків Анни попросили вийти на кухню й випити кави, доки детектив допитує Анну й Марко. Йому доводиться постійно нагадувати їм, що поліція робить усе можливе для того, щоб знайти дитину, що вони не марно витрачають час.
– Дуже ймовірно, – зауважив детектив у відповідь на припущення Марко щодо рукавичок. Але потім додав: – Та в будь-якому разі ми сподівалися знайти сліди чи якісь ознаки втручання в будинку й, звісно ж, на вулиці або в гаражі – окрім ваших власних.
– Якщо тільки він не вийшов через парадні двері, – висловилася Анна. Вона пам’ятає, що бачила: парадні двері були прочинені. Тепер, коли вже цілком протверезіла, вона пам’ятає це чіткіше. На її думку, злочинець забрав дитину через парадний вихід, звідки потрапив на тротуар, і саме через це жодних чужих слідів не залишилося.
– Навіть якщо так, – каже Ресбак, – щось та й лишилося б. – Він уважно дивиться на них обох. – Ми розпитали всіх, кого тільки можна. Ніхто не бачив, як вашу дитину винесли через парадні двері.
– Це не доводить того, що цього не було, – сперечається Марко, його роздратування вже дається взнаки.
– Але ви так само не знайшли нікого, хто бачив би, як її виносили через задні двері, – категорично зазначає Анна. – Що ж, у біса, ви знайшли?
– У вашому датчику руху викручено лампочку, – нагадує їм детектив Ресбак. Він робить паузу й веде далі: – Ми також знайшли у вашому гаражі сліди шин, що не збігаються з вашими.
Він
