мене не зрозуміли, мсьє. Мені щастить з роботою. У мене достатньо грошей, щоб задовольнити і свої потреби, і свої примхи. Тепер я працюю тільки з такими справами, що зацікавлять мене.
– У вас залізні нерви, – сказав Ретчетт. – Може, вас привабить сума в двадцять тисяч доларів?
– Не привабить.
– Якщо ви розраховуєте на більше, більше не буде. Я знаю, скільки це мені вартуватиме.
– Я теж, мсьє Ретчетт.
– То що ж не так у моїй пропозиції?
Пуаро підвівся.
– Пробачте мені, що переходжу на особистості, та мені не подобається ваше обличчя, мсьє Ретчетт, – сказав він.
І з цими словами Пуаро вийшов з вагона-ресторану.
Розділ четвертий
Крик посеред ночі
Експрес «Симплон-Схід» прибув до Белграда за чверть дев’ята того ж вечора. Він мав рушати аж о 9.15, тому Пуаро зійшов на платформу. Проте він не залишився там надовго. Було дуже зимно, і хоча сама платформа була крита, з вулиці заносило густим снігом. Він повернувся до свого купе. Провідник, що пританцьовував і махав руками на платформі, намагаючись зігрітися, сказав йому:
– Ваші валізи, мсьє, перенесли в купе номер один, купе мсьє Бука.
– Де ж подівся сам мсьє Бук?
– Він перейшов у вагон з Афін, який щойно приєднали.
Пуаро вирушив на пошуки друга. Мсьє Бук жестом припинив його протести.
– Нічого. Нічого. Так зручніше. Ви ж їдете аж у Англію, тому вам краще залишитися у вагоні, що прямує в Кале. А мені тут дуже добре. Тут набагато спокійніше. У вагоні немає нікого, крім мене та грецького лікаря. Ох, друже мій, що за ніч! Кажуть, тут багато років не було такого снігу. Сподіватимемося, він не затримає нас у дорозі. Кажу вам, я від цього не в захваті.
Рівно о 9.15 потяг покинув станцію. Незабаром після цього Пуаро підвівся, побажав другові добраніч і попрямував коридором до свого вагона, розташованого за вагоном-рестораном.
На другий день подорожі бар’єри почали руйнуватися. Полковник Арбатнот стояв перед дверима його купе й розмовляв із Макквіном.
Побачивши Пуаро, Макквін обірвав розмову. Здавалося, він дуже здивувався.
– Як це так! – вигукнув він. – Я гадав, ви нас покинули. Ви сказали, що сходите в Белграді!
– Ви мене неправильно зрозуміли, – усміхаючись, сказав Пуаро. – Пригадую, потяг саме вирушив зі Стамбула, коли ми це обговорювали.
– Але, чоловіче, ваш багаж… Він зник.
– Його перенесли в інше купе, ось і все.
– О, розумію.
Він повернувся до розмови з Арбатнотом, а Пуаро пішов коридором далі.
Через двійко дверей від його купе старша американка, місіс Габбард, розмовляла з жінкою з овечим обличчям, яка виявилася шведкою. Місіс Габбард намагалася втиснути тій журнал.
– Ні, любонько, візьміть, візьміть – наполягала вона. – У мене є багато чого читати. Боже, хіба цей холод не жахливий? – Вона люб’язно кивнула Пуаро.
– Ви
