ж димар! – здогадалися вони одночасно.
І справді, їм вдалося виявити димар підземної оселі. Хлопчики зазвичай затикали його грибом, коли ворог опинявся по сусідству.
Але не тільки дим надходив із комина. Звідти линули ще й дитячі голоси, адже хлопці почувалися в безпеці і весело базікали. Пірати похмуро прислухалися до розмови, а потім поклали гриб на старе місце. Вони стали пильно роззиратися навколо і помітили дупла семи дерев.
– Ви не чули голосу Пітера Пена звідтіля? – прошепотів Сміхун і погладив свій Джонні-штопор.
Гак кивнув. Якийсь час він стояв у роздумах, нарешті його бліде обличчя спотворила така усмішка, від якої кров холоне в жилах. Сміхун саме цього і чекав.
– Розкрийте ваш план, капітане, – закричав він нетерпляче.
– Для того щоб повернутися на корабель, – повільно цідив слова крізь зуби Гак, – треба спекти великий багатий торт для забави, з товстим шаром зеленого крему на ньому. Там може бути тільки одне приміщення внизу, бо є лише один комин. Але ці дурні зробили аж семеро дверей, навіть не збагнувши, що достатньо одних на всіх. Це показує, що жоден із них не має матері. Ми залишимо торт на березі, біля Лагуни русалок. Там хлопці дуже люблять купатися, розважаючись із русалками. Коли вони знайдуть торт, то відразу з’їдять його, адже у них немає матері, яка пояснила б їм, наскільки шкідливо їсти такий жирний свіжий торт. Пірат вибухнув реготом, і не був щирим і щасливим цей сміх.
– І тоді вони помруть.
Сміхун слухав свого капітана з усе наростаючим захопленням.
– Це найвибагливіше піратське вбивство з усіх, про які я чув, – вигукнув він і почав відчайдушно витанцьовувати і виспівувати:
Стій, боягузе, коли я з’явився,
Від страху тобі нікуди не втекти.
Коли Гак твою лапу міцно потисне,
Від тебе залишаться тільки кістки.
Вони тільки увійшли у смак і вже мало не затягнули другий куплет, як раптом замовкли. Вони почули тонесенький звук, який навіть опалий листочок міг заглушити своїм шелестом, але звук цей наближався і ставав усе виразнішим:
Тік-так, тік-так, тік-так.
Гак застиг на місці з піднятою ногою.
– Крокодил, – прошепотів він, задихаючись, і помчав геть, а боцман кинувся за ним.
Це і справді був крокодил. Він не займав індіанців, і ті продовжували полювати за іншими піратами. Йому потрібен був лише Гак.
Хлопчики знову вилізли зі своєї схованки, але всі небезпеки, які готувала для них ця ніч, ще не були подолані.
На галявину з криком вибіг Хвостик, якого переслідувала зграя вовків. Язики переслідувачів були висолоплені, а їхнє гарчання було просто нестерпним.
– Рятуйте мене, рятуйте! – верещав Хвостик, повалившись на землю.
– Та що ж нам робити, що ми можемо?
Тут вони проявили неабияку повагу до Пітера, бо цієї миті всі їхні думки звернулися до нього.
– А як би вчинив Пітер? – спитали вони в один голос.
І
